Розділ 25 Новий статус

  Місяці пролітали швидко, трохи повільніше витрачалися намистини. Я економно використовувала ресурси: фізичні і магічні. І наприкінці літа ми з Марком стали найщасливішими у світі: народилися наші Олег і Єва! Сумнівів щодо імен навіть не виникало. Найбільшою несподіванкою для нас був Олег, точніше, його магічна відмітина. На  шиї червонів химерний візерунок, який чимось нагадував сплетення доріг, такий собі клаптик карти. Марк і я не мали найменших уявлень про його значення, тому вирішили просто зачекати – час покаже. І він таки показав, навіть швидше, ніж ми очікували.

  У сім років діти почали проявляти свої риси характеру: Єва була  мрійницею, любила подовгу спостерігати за природою, збирала букетики рослин, називала їх ліками, а себе – Травницею ( звідки вона взяла таке слово – незрозуміло). Марк тихо підсміювався, мовляв, вона – вся в нього – буде прекрасним лікарем. А от Олег був замкненим, подовгу міг малювати, щось креслити, а коли його питали, що саме він малює, він тільки посміхався і говорив, що то: «казкові стежки». Але скоро ми зрозуміли, що то за стежини.

   Одного вечора я розгорнула Хроніки, то вже був своєрідний щотижневий ритуал. Сторінки прошелестіли давно прочитаними і перечитаними рядками, а от новий, нещодавній запис привернув мою увагу:

  Час змін настав – з’явився Спостерігач. Йому підвладні маршрути Мандрівників, він може створювати нові і стирати звичні шляхи. Будь-яке переміщення Мисливців, Мандрівників, Охоронців і, навіть, Володарки часу – відкрито його розуму. Він подарує  магічному світу нову прикрасу…

Тут рядки обривалися і сторінка переливалася звичним веселковим сяйвом. Отже, новий запис додано, а я питала себе і водночас не хотіла отримати відповідь: «Хто ж цей Спостерігач?».

   – Мамо, мамо! Йди скоріше сюди – Олег грається із сірниками і зараз підпалить підлогу!

   Ми з Марком миттю кинулися в дитячу і застигли на порозі: Олег сидів на килимі і пальцем проводив звивисті лінії на підлозі – кожна з них відсвічувала золотистим світлом, а в одному місці мерехтів сріблястий кубик, який поволі сунувся по одній з ліній. Олег був зосереджений і наче не помічав нікого і нічого, не чув запитань. Тільки, коли я обережно торкнулася його плеча, він немовби випав із несвідомості і подивився на мене переляканими очима.

– Не бійся, нічого не бійся. Скажи, що ти малював? – Олег подивився на мене, ніби оцінюючи, чи можна мені довірити свою таємницю і нерішуче показав на сріблястий кубик:

– Це – Ольга. Вона сьогодні зустрінеться з ними. Вони нападуть знову, але вона зможе себе захистити. Їй в цьому допоможуть Ада і Ніколас. – Він розповідав про людей, яких, в принципі, не міг знати і ніколи не бачив. Ми з Марком в один голос промовили: «Спостерігач!».

  Питань в нас зараз було більше, ніж відповідей:

1. Як вберегти Олега ? (Та й чи потрібно і можливо його оберігати?)
2. Де зараз Ада і Ніколас? ( Вони повернулися? Коли? Навіщо?)
3. Як вести себе з дітьми?( Вони ж у першу чергу – наші діти, а потім – Спостерігач і Травниця!)

   Голова йшла обертом і Марк запропонував єдиний можливий вихід.

– Єво, тобі потрібно терміново скликати всіх Охоронців і вирішити, як діяти далі. Ти ж розумієш, що зміни вже почалися.

– То Карл це мав на увазі?

– Не знаю. Можливо… Але діяти потрібно негайно!

– Згодна з тобою.А от, що робити з дітьми?

– Покажемо їх всім. Вони – частина нашого світу. Чим раніше ознайомляться з ним, тим краще буде для всіх. – я втомлено кивнула і, з дуже неспокійною душею, почала діяти…

  Ще три Намистини зникли з моєї шиї, коли Ада, Ніколас та Марі з’явилися переді мною у нашій вітальні.

– Вітаємо,Єво! Що змусило тебе зібрати нас тут? – Я мовчки кивнула на двері, звідки сором’язливо виглядали дві пари цікавих оченят.

– Олегу, Єво! Виходьте, привітайтесь з нашими гостями ( і вашими майбутніми друзями), – діти зайшли до кімнати. Маленька Єва обвела всіх хитрими оченятами, витягла з кишені сукенки маленький букетик конюшини і протягла його Марі.

– Спасибі, Євусю, дуже красивий! А у мене для тебе також щось є.

   З цими словами Марі витягнула із, розшитої квітами торбини велику ляльку і м’якенького ведмедика. – Ось, візьміть! - Діти зраділи, подякували і, щасливі, побігли гратися.

– Десь я вже бачила цього ведмедика, - пробурмотіла і раптом згадала!

– Ні, Єво, це інший. Той схожий ведмедик з віршами всередині був для тебе. – Марі вгадала мої думки.

– Та ні, я бачила уві сні Олега з такою іграшкою. Тоді я вперше познайомилася із моїм майбутнім сином. Так, ближче до справи! Я зібрала всіх нас…

– Щоб нарешті зустрітися після довгої розлуки! – знайомий, магнетичний голос пролунав біля дверей.

– Не може цього бути! Йозефе, це ти? – Марк схопився із стільця і кинувся йому назустріч. Але на превеликий подив він пролетів крізь нього, мало не вдарившись об стіну!

– Спокійніше, вгамуй трохи свою радість. Я теж радий вас всіх бачити! – Йозеф, вельми задоволений своєю витівкою, церемонно підставив лікоть Марку. – Ну, не хочеш, як хочеш. Тоді – сам…

   Марк встав, потираючи забиту руку:

– Я теж радий тебе бачити. Але, як? Ти ж вже…

– Не лякайся. Я маю свої привілеї: дар навіювання і моя чарівність відкривають мені двері у ваш світ. Правда, я не часто зловживаю цим, бо поруч зі мною моє кохання – я маю все, чого понад усе прагнув. Але знехтувати такою можливістю - побачити вас всіх сьогодні разом – я не зміг. А, якщо чесно, то двері звідти не зачинені на замок. Його можна відкрити за певних обставин. Як-от сьогодні, наприклад. То, де ж Олег, Єва? Як вже пішли? Ну, добре, ще буде час.

   Всі за столом заметушились, почались розмови, поки нарешті Ада не сказала спокійно:

– Давайте обговоримо те, задля чого зібрались. Єво, як думаєш, Олег витримає свою силу?

   Я знітилась, бо це питання мене мучило останній час. І я чесно відповіла: