Розділ 21 Час настав

   Влізти в сновидіння Марі виявилося не те, що непросто, а майже неможливо! Її мозок був неприступною фортецею. Все, що я бачила – кольорові метелики, пилок у повітрі і квітуча лука, що простягалася, куди сягає погляд, самої ж Марі не було видно ніде.

    Десь за десятим разом я безнадійно опустила руки серед цього квітучого розмаїття, підняла вверх обличчя назустріч сонячним променям, відчула як у носі залоскотало і смачно чхнула, аж метелики порозліталися!

  – Ти – невгамовна! Скільки можна, Єво? Чому ніяк не заспокоїшся? – Серед хмар пилку і наполоханих метеликів я побачила невдоволену Марі. Отже, вона весь цей час просто спостерігала за моїми намаганнями і ніяк не реагувала! Це, вочевидь, було для неї як розважальне шоу. – Чого тобі треба?

   Від обурення в мене просто перехопило подих. «Так, Єво, один, два – вдих, три чотири –видих, заспокоюючись, як вчиш інших». Доки я рахувала і натужно дихала, Марі закотила очі і поклацала пальцями перед обличчям.

– Ти дихальну гімнастику прийшла сюди робити? Наскільки я пам’ятаю, запрошення тобі не надсилала!

– І чого ж це ти така лиха? – про себе подумала, а вголос чемно привіталась. – Вітаю. Вибач, що вдерлась без запрошення, але цього б не сталось, якби я …

– Якби ти не стала майже привидом, – нетерпляче закінчила Марі. – Добре, іди за мною, хоча я й не розумію, чого ти від мене очікуєш. Я допомагати тобі не стану, радій, що того разу відпустила…

   Марі швидко йшла, я ледь встигала. Гілки дерев били по обличчю, кущі шипшини  чіплялися і боляче кололи, трава здавалася зробленою із дамаської сталі – так майстерно розсікали мою шкіру невинні листки простого подорожника! Коли ми нарешті зупинилися посеред маленької затишної галявини, я вже була густо нагороджена реп’яхами, мала безліч подряпин, а в довершення всього мене боляче вкусила за ніс якась малюсінька комашка! В той момент я готова була заприсягнутися, що мій вигляд – робота лихої вдачі господині цього місця!

  – На, приклади до місця укусу – це допоможе. – Марі простягнула листок із краплями тягучої рідини. Вона й справді  трохи заспокоїла мій величезний почервонілий ніс.

– Аха-ха-ха, – зайшлася реготом Марі, дивлячись на мій похнюплений, обплутаний павутиною та нашпигований  реп’яхами вигляд. – Ну, все, вибач, я й справді трохи переборщила. Мир? –Я з  полегшенням потисла її протягнуту руку. – А тепер розповідай, що тебе привело знову сюди.

   Я почала свою невеселу оповідку з усіма подробицями, не забувши про новий досвід перенесення у сновидіння інших.

– До речі, Марі, я зараз перебуваю у твоєму сні, правда ж?

– Ну, тут не все так просто: і так, і – ні. Навіть, коли ти перебуваєш у такому стані, як зараз, ти можеш користуватися своїми силами. Тому всі ці попередні рази ти й справді потрапляла у мій сон, а сьогодні, потрапивши в нього, ти розбудила мене своїм чханням і зараз ми знаходимося вже просто в моєму укритті і я не сплю, якщо що. Томи ми так вільно говоримо.

   Я не могла повірити своїм вухам: весь цей час я могла користуватися своїм даром і лише зараз зрозуміла це?

–То, про що ти хотіла поговорити зі мною, адже ти не просто зайшла на квітковий чай до (не)подруги?

  – Я хотіла попросити поради, – і розповіла про Йозефову ідею з Намистом.

– То ти бачила Йозефа? – стрепенулась Марі і одразу опанувала себе, спитавши байдужим голосом. –І де він тепер?

– Він – привид і знаходиться в тій самій місцині, де і я, тільки не знаю, як її назвати.

– Це – Місце осмислення і очікування, –тихо промовила Марі. – Найбільш тихе і спокійне місце, яке так потрібне всім непримиренним і Охоронцям також.

– Звідки ти знаєш?

– Я там опинилась, коли хтось напав на нас з Йозефом. Марк говорив, що це був сам Йозеф, який все інсценував, але я маю сумніви і дотепер… Я дуже вдячна Марку, він мене виходив, вилікував, повернув з цього місця, але серце до нього так і не прикипіло, не розумію, чому… Нерозумно було відкидати його кохання та й  до Йозефа я мала багато питань, але, коли я потерпіла фіаско з Хроніками, то зрозуміла, що моя витівка з підробленням записів так просто не минеться. І тому, найкраще, що я могла зробити – зникнути з поля зору всіх, а найперше Марка – так я вважала, що він швидше мене забуде і зможе вилікувати своє розбите серце. А потім я дізналася про Йозефа і Леону… Єво, я дотепер його кохаю, але вже ніколи не посмію йому в цьому зізнатися. Занадто жахливі звинувачення я кидала йому у вічі. І підтвердила їх перед Карлом, на жаль… Яка ж я була розлючена тоді! А зараз я обрала усамітнення і забуття, щоб більше нікому не завдати шкоди навмисної чи ненавмисної. Ти – людина, нехай і відьма та Мандрівниця, але все одно – людина. Що ти можеш сказати про мене, як змогла б засудити?

  І тільки зараз я розгледіла у Марі просто жінку, ображену, із невідворотно загубленим коханням і розбитим, але не зачерствілим серцем. Її грубість була тільки захисним щитом, щоб не допустити потоку емоцій, але і Охоронець має свої почуття і бажання.

– Марі, я не розумію, звідки ти береш сили, щоб продовжувати бути Охоронцем? Я навіть не можу уявити, через що ти пройшла і, що, напевно, ще чекає на тебе попереду. Бо я навіть не сумніваюся, що ти знову повернешся у світ і засяєш ще яскравіше, ніж дотепер. У тобі – величезна сила і велика відповідальність. І я знаю, що ти підтримуєш мене і погоджуєшся на здійснення пророцтва Хронік. Інакше ти б не надіслала того ведмедика із запискою і подарунка з чаєм, горіхами і малиною. До речі, було дуже смачно! – і тут я помітила просто перевтілення Марі! З холодної і замкнутої вона стала теплою, справжньою і надзвичайно красивою! Ще красивішою, ніж дотепер. Марі, помітивши мій погляд, зашарілась.

– Не дивись на мене так. Я вже й не пам’ятаю, коли востаннє була собою… – Вона змахнула сльозинку. – То, про що ти хотіла порадитися зі мною? Якщо потребуєш допомоги, можеш розраховувати на мене.