Розділ 16 Колесо долі набирає обертів

– Я тебе кохаю-ю-ю, з кожним днем сильніше-е-е, – доносився з кухні знайомий, такий рідний голос. Я відкрила і заплющила очі, вважаючи все це сном. Але голос продовжував наспівувати, а вже через хвилину у спальню вплив аромат свіжозвареної кави і на порозі з’явився Марк власною персоною.

– Що ти тут робиш? – вирвалося в мене разом з легким роздратуванням. Ще б пак! Спочатку розбиває мені серце, а потім періодично з’являється, наче за помахом метронома, і продовжує нещадно трощити всі уламки, які вціліли!

– Бачу, розлука не пішла нам на користь. Я не зміг пробути без тебе ні дня, а ніч здалася безкінечною. Вибач, що був таким егоїстом. Я думав, що так убережу тебе…

– Від чого, Марку? Від турботи, від захисту, від підтримки, від кохання? – я гамселила його кулачками і отямилася лише тоді, коли гаряча кава обпекла мене. Здавалося, Марк чекав саме такої реакції: авжеж, він такий сильний, могутній Охоронець – завжди втішить, залікує рани, завдані ним же. Я схопила себе на думці, що бачу його геть у іншому світлі.

– Годі, Марку, скажи, навіщо ти прийшов, щоб знову кинути?

– Ні, кохана, ні. Я залишуся з тобою, назавжди, доки…

– доки смерть не розлучить нас, – театральним голосом закінчила його тираду.

– Я не впізнаю тебе. За ці кілька днів ти повністю змінилася. Дай-но, я погляну на тебе через своє скло. До мене дійшли чутки, що Йозеф напав на твій слід. Він не завдав тобі шкоди?

– Ні…

– Дивно, скло не показує ніяких наслідків гіпнотичного впливу. Але ж ти з ним зустрічалася? Скажи, де і коли! Що він тобі наговорив?

    Я відкинулася на подушки з почуттям власної переваги і повільно почала смакувати залишки кави, краєм ока спостерігаючи за Марком. Тепер я дивилася на нього з виглядом переможця, який володіє безцінною інформацією. Та Марк не збирався здаватися. Натомість він запропонував піти ввечері до кафе, відмітити наше примирення. Я вирішила грати по його правилах, бо втрачати Марка я ще була не готова. Але в глибині душі в мене вже зароджувалися почуття до іншого Охоронця, якому, на жаль, чи на щастя вони були аж ніяк не потрібні…

   Десь після обіду на телефон прийшло повідомлення: « Рандеву – о сьомій вечора. Лікарня. Третій поверх, палата 7. Тільки  – ти, я і моя крапельниця.». Я мимоволі зашарілася, швидко стерла повідомлення і вирішила не розповідати Марку, а зачекати, що з цього вийде.

– Марку, а що ти робив цими днями? Де бував? З ким зустрічався? Шукав мені заміну? –  спробувала незграбно вдати з себе ображену дружину.

– Ну що ти таке кажеш? Які заміни? Ти – моє кохання, моя магічна Мандрівниця! – Марк обійняв мене і я відчула себе розламаною навпіл: половина вірила йому, але інша половина була вже отруєна недовірою. Не витримуючи такої напруги, я заметушилася по будинку, всім виглядом показуючи, що мені терміново потрібно на роботу, хоча на сьогодні записів не було.

   Вискочивши на двір, я з полегшенням зітхнула, підставила обличчя сніжинкам і повільно пішла вулицею навмання. Невдовзі ноги самі принесли мене до подвір’я лікарні.  Мені здалося навіть, що у вікні я побачила силует Йозефа. Я швидко заповнила форму відвідувань і через хвилину стояла під дверима, не наважуючись відкрити їх. Зрештою потихеньку прочинила їх і побачила його – блідого, із заплющеними очима. По трубці крапельниці стікала життєдайна рідина і в цій тиші я відчувала, що моє серце б’ється в унісон з краплями. Потиху, щоб не розбудити його, я підійшла до ліжка, сіла на стілець  і задивилася на нього. Темне волосся розкидане по подушці, а одне пасмо впало на чоло. Я машинально підняла руку поправити його, як рука Йозефа блискавично схопила мене, а пронизливі очі з насмішкою подивилися з-під густих вій.

– Я радий тебе бачити, але поки що змін в самопочутті не відчуваю, тому, вибач, не можу піднятися.

   Я засміялася у відповідь.

 – Все добре. Навіть, якщо ти Охоронець, ти можеш інколи бути слабким, це – природно, а то набридне тисячолітня активність.

   Йозеф дивився на мене, ніби вивчаючи, а через хвилину запитав: «Він повернувся? Так?»

– Так…

– Нічого, не бійся. Тобі він шкоди не заподіє до тих пір, поки не зрозуміє, що ти справді схочеш створити Намисто.

– Але чому? Що в нього не так з цим клятим Намистом? І, чому воно приносить одні неприємності

– Марк – консерватор. Він не хоче змін, боїться їх, а магічна прикраса ці зміни принесе точно.

– Чому ти такий впевнений?

– Це ж очевидно. І Хроніки пишуть про зміни…

– Може, змін і не буде, а, якщо і будуть, то на краще. Як ти гадаєш?

– Запитай краще про це Марка. Хроніки зараз у нього, йому видніше. Він  поважав Карла і страшенно прив’язався до Ади і Ніколаса. Вони дружили ще відтоді, коли були Мандрівниками. Уявляєш – три Мандрівники – в один час і дружать! Таке майже неможливо. Так-от: всі троє погодилися на створення Намиста, кинули вибір, здається, почали витягувати соломинки. найменшу соломинку отримала  Ада. Вона мала вже  закріпити прикрасу на шиї, але злякалася і Ніколас взяв її собі. Ада почала відмовляти його, мовляв, давай кинемо цей задум, бо погані передчуття і все таке. Поки вони сперечалися, Марк вхопив Намисто, але надто рвучко, нитка розірвалася ще в його руках і намистини покотилися в різні сторони з такою швидкістю, що зібрати їх було вже неможливо. Всі вони щезли в проваллі печери, яка з’явилася невідомо, звідки. Після скоєного всі змінилися назавжди. Так з’явилися три могутні Охоронці: Марк, Ада та Ніколас. Марк – Охоронець, наділений даром лікування. Допоки б’ється серце будь-якої  істоти, він має можливість врятувати життя. Однак, ці життя для нього, як гіпсові фігурки: він може зліпити з уламків досконалий витвір, а може і розбити вщент. Поряд з цим – він майстер по виробництву скелець, які показують рівень життєздатності, фактор впливу на здоров’я… Ну, ти , в принципі з цим зіткнулась, і не раз, так? – Я знітилась, Йозеф помітив і примирливо взяв мене за руку. – Не гнівайся, я ніколи не мав на меті комусь зашкодити, така моя людська сутність і сутність Охоронця. Я можу навіяти жах, впевненість у небувалому, нав’язати свою волю, причарувати, зрештою, але, щоб довести до безповоротних вчинків – ні. Так-от, Марк виготовляє такі цілющі зілля, що ставили на ноги навіть безнадійних, у нього є секретний компонент, про який ніхто не здогадується, але ти ж знаєш, що для мене немає закритих дверей свідомості. Я втрутився в його розум, зовсім трішки, але те, що я там побачив, мене нажахало. Марк – великий цілитель, але його талант межує з одержимістю. В цілому я побачив, що секретним інгредієнтом є не що інше, як його власна кров! За допомогою неї він зцілював тебе після мого нападу. Ще раз вибач за це.