Розділ 11 Записник Леони

   Я боляче вдарилася об каміння скелі, пронизливий вітер пробирав до кісток, від образи і жалю до самої себе я скрутилася клубочком, заплакала і  відчула, як Марк притиснув цей клубочок до себе.

   – Марку, Марі – жива, я її бачила, розмовляла з нею, вона хотіла мене вбити, вона… –  Від змішаних почуттів я аж захлиналася. Марк перебив мене ніжним поцілунком.

– Все, ходімо додому, годі плакати. Будемо думати, що робити далі, –  він обережно вів мене вниз, до підніжжя скелі. – Ти сама розумієш, що назад до попереднього життя вороття вже немає, ти повинна прийняти рішення, яким би воно не було.

   Вдома на мене чекав ще один неприємний сюрприз – зник кіт Леони. Хай йому грець! Поки Марк його шукав, я вирішила почитати вкрадений мною її записник. Записи велися чітким розбірливим почерком, було декілька малюнків, фото маленької Йоганни та Анети і її фото, зроблене років з сорок тому назад. Юна Леона з сумним поглядом, на руці знайомий мені перстень, а на зап’ястку – чорна нитка з кількома кольоровими намистинами! Отже, залишки браслета були, тільки, де вони зараз? Я з нетерпінням перечитувала її записи.

12 липня 

   Я – в розпачі, серце крається, але я більше не можу тікати. Нехай буде, що буде .Моя наша дочка народилася і повинна жити, бути в цьому світі.  Я все зроблю для того, щоб вона мала спокійне дитинство.

5 грудня 

   Вона –  копія тебе, в неї твої очі, погляд зачаровує. Коли я дивлюся на неї, мені стає спокійно, легко. Я маю хорошу роботу – працюю швачкою. Всі дивуються, як вправно я володію технікою вишивання, звідки беру такі  РЕТРО – ескізи! Я ж не можу розкрити всієї правди… Я дуже тебе кохаю і буду кохати все своє життя, скільки мені відведено. Сподіваюся, що ще колись тебе побачу.

10 лютого 

Наша Йоганна одружилася з Юрієм. Вона – надзвичайна. Тепер я спокійна. 

15 липня 

У нас народилась чудова внучка! Вона схожа на мене, як дві краплі води. Мені приємно і водночас страшно, щоб вона не повторила моєї долі. Якби ти міг побачити своїх дівчат…

10 серпня 

  Я прийняла рішення піти туди, де я зможу вже не приховувати свій біль. Ті три падіння нагадують про себе все дужче з кожним роком. Сподіваюсь, що в пансіонаті мені допоможуть.

10 жовтня 

   Я не можу в це повірити! Я побачила тебе! Завжди вірила, що ти мене знайдеш, але не думала, що такою старою. Вибач, що не змогла відкритися, я лише жадібно спостерігала. Це – мука і щастя водночас. Я не можу віддячити за цей подарунок долі. Тепер я спокійна. Я знаю, що ти мене кохаєш і завжди кохав. Це – взаємно. Я дуже хочу, щоб ти побачив нашу дочку і внучку також. Маю надію, що це відбудеться.

5 вересня 

   Це – неймовірно! Я її зустріла знову, через 60 років! І знову я не можу сказати, хто я. Єдине, що я зробила – подарувала їй твій перстень. Якщо ми тоді зустрілися і тепер – це не просто так, можливо перстень буде для неї потрібним подарунком Я щиро бажаю, щоб ця неймовірна історія була прочитана, але знаю, що це – неможливо. Хто повірить старій Леоні?

31 грудня

  Ще один рік промайнув, наче один день. Моє життя – фантастична казка, в яку ніхто не повірить, але залюбки послухає. Дівчина з минулого, яка десятиліттями чекає на коханого, але час - невблаганний.. Що ж, історія вийшла цікавою...

8 серпня 

  Це, напевно – останній запис. Я кохаю тебе, мій любий Йозефе!

   В мене перехопило подих! Щоденник тієї самої Леони, а Йоганна – дочка Йозефа! Оце життєві перипетії! В кімнату зайшов засапаний Марк.

– Ось, мандрівничок наш. Вже взяв курс на автомагістраль. Напевно, йшов шукати свою стару власницю. Здається, коту в нас не подобається. – Марк налив коту молоко і почав гладити його за вушком. Кіт замурчав, трусонув головою, нашийник розстебнувся і впав додолу, а на шиї кота залишилася… та сама чорна нитка з намистинками! Я не вірила очам – Леона сховала залишки чарівного браслету на шиї кота?  Протягла руку та Марк застежливо мене схопив.

– Ні, Єво, це може бути небезпечно, пам’ятаєш, що трапилося з Леоною? Що, якщо Йозеф зачарував ці намистини і вони віднесуть тебе хто-зна куди? Давай, я краще поставлю їх десь у безпечне місце.

   Раптом в шафі почувся скрип, наче відкрили стару скриню. Ми переглянулися, Марк відкрив дверці шафи, а там  –  скринька, подарована мені Адою – стояла відкрита! Замок відкрився сам по собі, мабуть, тоді, коли з’явилися потрібні намистини. Марк взяв нитку і акуратно спустив шість намистин у скриньку. По кімнаті пішов такий аромат, що він негайно її закрив, а я тихенько сповзла по стіні…

   Отямилась я швидко, Марк пояснив, що мій організм так захищається від надмірних емоційних перенапружень, а скринька зачинилася так само раптово, як і відкрилася.

  – Марку, що ми робитимемо тепер? Як вчинити з намистинами – створити Намисто, чи залишити все, як є?

   – Думаю, що варіант залишення всього, як є, вже не спрацює – занадто багато складових використано.

–  Але, Карл сказав, що Намисто буде потребувати мою частку. Що це означає? Послухай, давай поглянемо в Хроніки, може там з’явився якийсь запис.

–  Ні, Єво, не можна, хоча… Ада зникла, Марі теж, Карла немає. Час змін вже настав, просто не так, як уявлялося. Можливо, ти й права. Добре. – Марк дістав наплічник і я затамувала подих…