Розділ 10 Марі: магія слова

 За два дні я потрапила у своє місто. Таксі зупинилося біля вхідних дверей. Я швидко пробігла повз будинку до невеликої майстерні. Двері виявилися незачиненими, а в майстерні панував геть вже не творчий безлад: ось моя недовершена картина, пензлі засохли, припали пилом. Осьде лежать дощечки, які мали бути книжною поличкою. Кіт з цікавістю обнюхував всі куточки. Я почула, як за спиною рипнули двері… Це був він, Марк.

– Прошу, не дивись на мене, я вже не така, як раніше, - я не могла стримати сліз. Марк обійняв мене і я розплющила очі вже в ялинковій хатині…

   За вікнами стояв тихий вечір, кольорове листя кружляло в танці химерних думок і надій. Ми сиділи з Марком  і мовчали про все. Він дивився на мене бездонними синіми очима, в них я бачила любов і жаль. Його долоні зігрівали моє обличчя і я відчувала, як всі мої поневіряння розтоплюються в цьому теплі…Але мені стільки потрібно розказати і розпитати… вже засинаючи, я чула, як м’який клубок, тихо муркочучи, вмостився під боком…

   Прокинулася я набагато здоровіша, жвавіша, ніж була вчора. Марк смажив яєчню. Аромати розтікалися хатиною, кіт терся коло його ніг, наче жив з нами все життя. Здавалося б, звичайна сімейна ідилія, правда, з магічним присмаком. Сніданок минув, першою заговорила я. Розповіла все, в хаосі, плутаючись і запитала про те, з чого все почалося: «Чиї то вірші?». За вікном змінилася погода: пішла злива, буревій, очі Марка потемніли.

– Ти нишпорила у моїх особистих речах?

– Марку, що мені залишалося робити? Я просто цікавилася твоїм життям. Пробач. То, хто вона?

– Марі – моє перше кохання, вічне, як нам обом здавалося, бо тривало воно півтисячоліття! Вона була шостим Охоронцем. Зникла п’ять століть тому. Так, Охоронці також йдуть назавжди… Вона відповідала за збереження нашої історії, вела облік намистин, її всі вважали архіваріусом. Хроніки Мандрівників були її відповідальністю, вона стежила за записами, слідкувала, щоб кожна мандрівка була записана. Слово було її силою, магією, даром. Ці вірші вона залишила мені як подарунок, передчуваючи щось недобре. Ось, дивися, - Марк відкрив наплічник і дістав звідти маленький портрет дивовижно красивої дівчини! На вигляд їй було років вісімнадцять, але я розуміла, що це далеко не так. Я зручно вмостилася на диванчику – розмова обіцяла бути довгою і, сподіваюся, цікавою!  

– Дві з половиною тисяч років тому на Землі з’явилася Марі – наймолодший  Охоронець. Вона приваблювала своєю красою, щось було в ній ніжне весняне, спокійне. Голос її міг причарувати і розрадити будь-кого. З обличчя не сходила привітна посмішка. Всі були зачаровані нею, навіть Карл не міг відвести від неї погляду. Де б не з’являлася Марі, там   припинялися чвари, наставала гармонія, здавалося, вона сіяла спокій і добру магію. Вона оберігала Мандрівників від негараздів, допомагала у подорожах . Тож не диво, що я одразу закохався по вуха. Та що там я – Ніколас, Йозеф, навіть Карл були зачаровані нею. Але вона обрала мене. Я був на сьомому небі від щастя. Так тривало пів тисячоліття. Моє укриття служило нам обом, вона чомусь не хотіла чи не могла створити своє. Казала, що зі мною їй спокійно…

– А потім? Що трапилося потім?

– Вона зникла, залишивши листа, якого ти знайшла. Без пояснень, просто зникла. Останнім часом вона усміхалася менше, була замислена, говорила, що повинна дещо зрозуміти, казала про якісь заклинання, вірші і незворотність.

– У тебе є здогадки, де вона може бути?

– Весь цей час я її шукав, але, чим глибше копав, тим твердішою була невідомість. Я перебрав по клаптику всі її речі, перечитав всі наші листи, але здогадок не було.

– Може я гляну, я все ж таки відьма… Якщо хочеш.

   Марк важко зітхнув, змахнув рукою і з стіни висунулася маленька шафка. Він натиснув на дверцята, відкрилася потаємна шухляда. Там лежав цінний для Марка скарб: стосик маленьких папірців, портрет двох закоханих, зошит з олівцем та гумкою, фото, де Марі стоїть на скелі, а поруч видніється маяк,  і два маленькі камінці.

– Це все, що вона залишила. Ось наш портрет – малював Ніколас, на цих папірцях вона записувала свої думки-побажання чи заклинання. Коли у мене були невдачі, вона завжди щось записувала і читала вголос. Я сміявся, не вірив цьому, але після їх прочитання справи йшли трохи краще, а інколи навіть траплялися справжні дива. Ось, дивись, – Марк перегорнув листочки, витяг один і пошепки прочитав.

 –   Зранку – до ночі

     Вуста ім'я твоє шепочуть

    Як сонце зійде,

    Сон пропаде.

    Так і лихо твоє

     Стороною обійде.