Розділ 8 Карл: початок і закінчення історії Охоронця

   Скільки я проспала – знає лише та невідома сила, що звідусіль стежить за мною. Позіхнувши, я побажала собі філіжаночку кави і щось смачненьке. Отримавши все, подякувала у невідомість і бадьоро покрокувала безкінечним коридором. Через якийсь час відчула себе білкою в колесі, зупинилася, прилягла на дбайливо підставлене ліжко, втупилася у стелю: « Хм. Допоки це буде продовжуватися, боюся, щоб я не забула, для чого все роблю і навіщо». Враз  переді мною з шурхотом розгорнувся великий плакат, на якому багряними літерами чітко виведено:

1. Де я?
2. Коли я?
3. Як знайти Марка? 

   Слова палахкотіли полум’ям, я аж розсміялася і раптом підскочила на ліжку: це ж так просто – треба загадати, щоб коридор  скінчився! І в ту ж мить я побачила перед собою прості білі двері із золотим дзвіночком! Дзвіночок мелодійно продзвонив, двері гостинно відчинилися і я потрапила у затишну бібліотеку у старовинному англійському стилі. Полиці з книгами тягнулися вздовж стін, палітурки виблискували золотом, скрізь світили маленькі світильники, а звук моїх кроків приглушував величезний килим. У каміні потріскував вогонь, на столику стояв келих з вином і розкрита книга. Я несміливо підійшла до столика, зазирнула в книгу: пожовклі сторінки, великі рукописні літери, малюнок острова і раптом десь згори долинув спокійний, але владний голос: «Вітаю Мандрівнице! Як пройшла подорож?». Я озирнулася – на балкончику стояв маленький дідусь у чорному. Та це ж той самий дідусь, якого я бачила в злощасній кав’ярні після нападу офіціантки! Він повільно зійшов до мене, протягнув міцну долоню для привітання і втомлено опустився на диванчик перед келихом. Я не могла повірити своїм вухам і очам: Карл – власною персоною переді мною, чи навпаки, я – перед ним! Той самий Охоронець-старійшина! Випереджуючи мої запитання, дідусь посміхнувся: « Ти – в моєму укритті. Дотепер жодна жива істота тут не була. Я міг би будь-кого спопелити одним подихом, але ти – особлива відьма та ще й талановита Мандрівниця. Думаю, що час вже близько».

   – Час чого?

            – Час, коли Намисто буде зібрано і відкриється нова епоха.

  –  Епоха кого?

   – Епоха, коли старе відійде в небуття, а нове постане у своїй величі.

   – Яке нове? Про кого йде мова?

   – Єво, ти задаєш  одноманітні питання. Відповідь отримаєш вже зовсім скоро. Ти повинна будеш обрати між почуттями та раціональністю, кінцем старого і початком нового.

   – Між добром і злом – саркастично усміхнулася я.

   – Ні, Єво. В цій ситуації немає добра і зла. Ти сама зрозумієш, що це тільки загальні фрази. Все надзвичайно складно і водночас просто. Питання у виборі. І цей вибір повинна зробити ти, а він, в свою чергу, вплине на інший вибір інших осіб. Все взаємопов’язане з усім.

–  Як мені вдалося знайти ваше укриття?

–  Ну, ти ж змогла якось покинути укриття Марка, – Карл приклав палець до вуст. – Знаю, знаю про все від нього самого. І про шлюб знаю також. Це був ваш вибір, скріплений фантастичним коханням. Він може принести свої зміни… Так-от, про що йшла мова – ти маєш ще багато можливостей, тільки навчися ними користуватися. З появою кожної наступної відьми у вашому родоводі, її сили збільшуються. Твоя відмітина на шиї не тільки захищає тебе від Мисливців, але і дає здатність відчувати наближення небезпеки. До того ж вона мусить бути невід’ємною часткою Намиста часу, бо без чотирилисника Намисто буде просто прикрасою. Ти пам’ятаєш, скільки разів відчувала печіння на шиї, коли мала стикнутися з небезпекою? Інша річ, що ти ігнорувала симптоми і вперто йшла наперекір. Саме твоя впертість і сміливість і є твоїми сильними людськими сторонами. Ти маєш здатність «розчищати» руками переходи з однієї реальності в іншу. Ну, схоже на те, як очищують поле скретч-картки, тільки під покриттям не символи, а інша реальність. Про свої сновидіння, в яких ти контактуєш з іншими, ти вже знаєш. Така ось ти відьма, Єво. Твоя правнучка буде мати ще більші сили.

– Якби ж то… У нас з Марком не буде такої можливості…Як я можу потрапити назад, у своє життя, до Марка?

– Люба, усвідом, що твого минулого, звичного життя вже не буде. Ти знаєш, що тебе шукає поліція і найстрашніше, що тебе шукає Йозеф. Він надзвичайно підступний, хитрий, розумний і закоханий. Не в тебе, звичайно, а у Леону і владу. Ти маєш крім намистин ще дещо – перстень Леони!

– Який ще перстень? Ви щось переплутали.

   Карл спохмурнів, стіни бібліотеки потемніли, світильники заблимали і книги загрозливо почали стукати по полицях. Я зрозуміла, що бовкнула зайвого.

– Вибачте, будь-ласка, просто я втрачаю розум від цього всього. Але, про який перстень йде мова? – І тут я згадала про розмову з бабусею з пансіонату, якій ми допомагали з переїздом, про її подарунок. Невже, це була постаріла Леона? Чому вона не відкрилася Йозефу, коли він шукав її у тому пансіонаті? А й справді, він шукав молоду Леону, а вона не хотіла побачити в його очах жаль, розчарування і  розбити собі серце ще раз! Я в знемозі закрила очі і вкотре заплакала з відчаю, від усвідомлення того, що на мене посипалося, від неможливості якось все змінити одночасно.

   Вже давно «заспокоїлася» бібліотека, Карл намагався мене втішити, але ми обоє розуміли незворотність того, що відбувається.

– Зачекайте, можливо, хтось з Охоронців має силу повернути все назад? Може є десь такий велетенський магічний годинник, щоб повернути стрілки назад. Ну, хоч на кілька років, місяців, тиждень? Я віддала б свої сили, усі спогади тільки, щоб припинити переслідування!