Розділ 6 (продовження)

   Хатина була перетрушена до останнього закапелку. Я знайшла стару друкарську машинку, збірку книг з анатомії, серед яких оригінал атласу Леонардо да Вінчі, старі рукописи, написані ієрогліфами, все я прочитала, не розуміючи, як. Знайшла калейдоскоп. Він вразив мене не менше, ніж старовинний атлас: камінці в ньому при перевертанні утворювали континенти в різні періоди розвитку Землі. Коли я докрутила до сучасного стану, калейдоскоп заклинило і всі камінці зсипалися докупи. Хтозна, що я ще зіпсувала б, якби на порозі не з’явився Марк. Він трохи змінився: неголений, змарніле обличчя.

         — Марку, скільки часу пройшло з нашої минулої зустрічі?

         — Два роки…

         — Що я пропустила?

         — Новини невтішні. Тебе оголосили в розшук по всіх околицях. Ти єдина бачила Анету перед самісіньким її зникненням. До речі, вона все ще невідомо, де. Свідком вашої ймовірної зустрічі виступив Йозеф. Він представився її нареченим. До справи додав скріншоти переписки з Анетою, де та повідомляє, що про час вашої зустрічі і попереджає, що телефон вимкне, бо такі твої умови.

   Ще ніколи Марк не говорив уривками, він завжди зберігав (тисячолітній) спокій . Я розуміла, що ситуація складна у квадраті, і уявила себе бранкою ялинової хати.

— Марку, що мені, що нам робити? Я не можу провести все своє життя в засланні. Тут спокійно, безпечно, але я ЛЮДИНА, розумієш? Я хочу до інших людей, нехай я понесу покарання за злочин, який не робила. Я не вірю, що мене визнають винною. 

— Йозеф відчув смак гри. Сама Леона його вже цікавить мало. Він, напевно, вже знає, де, в якому столітті, її шукати. Головна його ціль — намистини, які в повному складі знаходяться в тебе. 

— Марку, а я ж ще й не почала їх збирати у Намисто, а наслідки вже прийшли… Що будемо робити? 

— Не знаю…

Вечір пройшов у сумній атмосфері. Пейзаж за вікном сумував разом з нами…