Розділ 6 «Ялинкова» магія Марка

  Прокинувшись, я зрозуміла, що я  — вдома, в безпеці, закрита ковдрою під саме підборіддя. Поруч сидів Марк і щось поспіхом сховав до кишені. Великий шрам  на його обличчі мене насторожив.

              — Що трапилось з  тобою? Хто був за вікном?   — Я спробувала підвестись, але щось                              утримувало мене на ліжку.

               — Тихо, тихо, заспокойся. Не витрачай сили.

   Я пручалась, але зовсім не відчувала ніг, та й руки були нерухомі. Шкірою відчула, що мої кінцівки прив’язані … ременем?

                — Марку, що трапилося, чому я зв’язана?

      Перший раз я бачила, як Марк запанікував, але одразу опанував себе.

            — Не буду тебе навантажувати, скажу коротко — ти стала поперек шляху Охоронця. І ти — в  небезпеці. Вчора ввечері я почув, як ти влетіла до кімнати, настала тиша, а потім я побачив, що ти ідеш, ніби під гіпнозом, відкриваєш сховок, витягаєш скриньку з намистинами і несеш її до дверей. Ти не реагувала на мої питання. Коли я спробував тебе зупинити, ти почала пручатися, пориватися вийти і не віддавала скриньку. А потім, в якийсь момент, ти мене вдарила нею по обличчю  раз, другий — ти хотіла мене вбити! Я не очікував нападу від тебе, тому і не захистився. Ти була, наче одержима якоюсь злою силою, я мусив тебе прив’язати, щоб  не зашкодила нам обом. — Марк обережно звільнив мене від пут. Я почувалася стомленою, розбитою, до того ж у мене страшенно боліло все тіло.

           — Дозволь, я ще раз прогляну тебе, — Марк підніс до мого обличчя скельце, яке перед цим сховав у кишені. Скельце почало змінювати свою форму, колір. Через хвилину в руках Марка вже була скляна величенька куля, що відсвічувала темним коричневим кольором. Марк похитав головою — Цього я і боявся. — Тепер боятися вже почала я. Голова розколювалася, перед очима був туман і в цьому тумані я бачила вже не Марка, а бліде обличчя незнайомця, який безмовно, очима, наказував мені дати йому скриньку з намистинами. І знову я отямилася зв’язана, а Марк сидів перед розкритим наплічником Ади і щось читав у старому, потертому записнику.

          — Отямилася? Це добре. Можеш розповісти, що він хотів від тебе?

Я ледве поворушила губами, страшенно хотілося пити, зв’язані руки і ноги терпли. Біля ліжка на столику лежала та сама скляна куля, тільки тепер всередині неї пробігали чорні блискавки.

          —  Марку, що зі мною?

        — Єво, пам’ятаєш, я казав тобі, що кожна намистина несе неймовірну силу і владу над простором і неймовірну небезпеку, а така велика кількість, як у тебе, несе у собі десятикратну небезпеку та ще й їхня сила притягує всіх, хто хоче поживитися нею. Їх хоче отримати Йозеф. В цьому місті він знайшов магічне «родовище»: слід своєї коханої, намистини і нашу з тобою таємницю — ніхто з них не знав про наше одруження. Ти потрапила під його гіпнотичну дію, зняти її я сам не зможу: Тільки Карл може допомогти, він найстаріший і наймогутніший з-поміж нас. Я не маю цього дару.

            — А, який дар маєш ти, Марку? — спитала я, борючись з гарячкою, але відповіді вже не почула…

   Отямилась я в хатинці, як з дитячої казки про бабусь-чародійниць. Марк наливав у маленьку дерев’яну посудину щось яскраво-червоне з різким запахом і гаряче, як виявилось. Я без питань все випила і по тілу розлилася хвиля тепла і спокою, хотілося дихати на повні груди, сміятися, бігти. Нова, перезавантажена Єва зіскочила з ліжка, покрутилася по кімнаті і побачила за вікном ліс, густий ялинковий ліс, крізь який тоненькими промінчиками пробивалося сонце. Стіни, підлога, стеля хатинки були з дерева і пахло живицею, травами і ще чимось лісовим.

              — Марку, де ми? — спитала я і сама здивувалася, бо голос був не мій — такий чистий, дзвінкий, як в  юності. На мені була якась сукня — широка, біла, домоткана.

           — Сідай, розкажу, тільки дослухай до кінця. — Марк вмостився на диван і почав неквапливу розповідь. — Я тобі казав, що ти стала об’єктом переслідування Йозефа. Він запалився ідеєю отримати намистини, вважаючи тебе слабкою, а мене недостатньо зацікавленим у допомозі тобі. Він зараз перебуває у місті і поки що розривається між тобою і внучкою Леони — так, ти все вірно зрозуміла з її слів — це справді вона. Але Йозеф вважає, що вона — це сама Леона, яка внаслідок переміщення та травм його не пам’ятає.

            — Тому він і дав їй снігову магічну кулю, щоб спостерігати за нею?

         — Саме так. Таку схожу кулю він свого часу подарував і Леоні. Його даром є сильний гіпнотичний вплив і магія спостереження через кулі: їх він виготовляє самостійно. Кулі спостереження можуть бути замасковані під іграшки, прикраси, будь-що. Сила його впливу на людину — неймовірна. Він може зламати будь-чию волю за лічені секунди. Навіть інші Охоронці важко переносять його вплив. А божевільна закоханість у Леону та  дар навіювання — страшенна сила. Тому я перемістив тебе у цю хатину, вона захищена ялинковим бар’єром. Ялина для мене — природний захист від будь-яких чарів, магії. Вона відбиває все, створюючи ефект невидимості. Поглянь туди — що ти бачиш? — Марк жестом показав на вікно.

                — Як що? Літній день. Прекрасна погода, — і тут я згадала: надворі ж осінь!

               — Хатина захищає тебе магією і дає можливість відпочити, переосмислити і відновити  сили. Я сам створив її, подалі від сторонніх очей, ніхто про неї не знає. Кожний Охоронець має таке укриття, але ніхто не знає достеменно, де саме. Тому тут ти будеш у повній безпеці, я так думаю.