Розділ 2 Знайомство з Мисливицею. Марк, Леона, Анна

Місто зустріло метушнею, гомоном, музикою. Наближався фестиваль, тож я вирішила тут затриматися. Готель скромний, але затишний, година була пізня, тож всі огляди міста я відклала до завтра і заснула на дивані. Я думаю, ви напевне колись відчували крізь сон, як на вас хтось дивиться? Отож, я розплющила очі і побачила біля вікна чоловіка в чорній накидці, який спитав мене. чи добре я почуваюся тут, звідки приїхала і т.д. Я зовсім не здивувалася його присутності, бо подумала, що це сон і ми досить таки довго побазікали про все і нічого. На прощання чоловік порадив відвідати кав’ярню  десь на перехресті вулиць , а для певності на клаптику паперу накидав схему проїзду і зник чи то пішов.

         —Ох і насниться ж,  — подумала я, прокинувшись.

   Вже на вулиці я заради цікавості спитала у перехожої  про «нічний» маршрут і виявилося, що така кав’ярня  справді існує. Що я зробила? Саме так — ось я  вже сиджу і чекаю замовлену каву.

        —О-о-о, якими вітрами? — і до столика вже прямує мій давній знайомий, а в недалекому минулому майже наречений —  Марк. Доля розпорядилася так, що на заваді спільному щастю стали наші принципово-винятково-важливі погляди майже щодо всього. Виявилось, що він вже кілька років тут проживає. Домовились зустрітись ввечері, бо кава тут справді дуже смачна, а, отже, і вечеря буде не менш смачною!

   На годиннику вже восьма, тож швиденько переодягаюсь, пухирі на плечі все ще болять, родимка на шиї знову потемніла і аж пульсує, але я вперто  прямую  до місця зустрічі, де на мене вже чекають за столиком у підвалі. Атмосфера — неймовірна! Стіни, стеля, кам’яна підлога здаються такими, що бачили ще лицарів Середньовіччя, на вході до підвалу іржаві грати, застиглі у століттях, і разом з тим — цілком сучасний кондиціонер, освітлення, неймовірно смачна печеня і вино. Така собі суміш минулого з сучасним. Побазікавши про те, про се, ми і не помітили, як пройшла добряча година. Надворі сутеніло, свічки - лампи додавали таємничості, зі стелі потиху спадали краплі вологи. Зараз заклад має зачинятись і ми попрямували нагору. Але враз повітря стало густішим, важчим, брама з грюкотом зачинилась, а відвідувачі у підвалі просто розчинилися у повітрі! Мій знайомий якось дивно почав змінюватися в обличчі і заступив мене собою. Звідкілясь з’явилася та сама офіціантка — мила дівчина, яка тепер мала великі ікла!

— Хто буде сплачувати рахунок? — засміялась вона.

Я заверещала, намагалась сховатися за спину Марка і міцно мружила очі, щоб все це зникло, як нічне жахіття! Офіціантка блискавично, прослизнувши повз Марка, наче змія обвилася кругом мене і вже мала встромити свої ікла, як раптом чотирилисник на шиї почав віддавати жаром, став аж чорним і нападниця розсипалася блискітками. Марк підхопив мене на руки і, непритомніючи, я побачила, як брама з грюкотом впала і на сходах з’явився маленький старий дідусь в чорному.

           —Бережи її. Вона... — все, що я почула перед тим, як відкрити очі в кімнаті готелю.

Що за день? Десята година ранку, тіло болить, спина горить жаром, нудить, зовсім не пам’ятаю вчорашній день. Може випила зайвого?  Марк, дівчина з іклами, о-о-ой, щось це місто приховує, і це стає цікавим! Так, настав час його дослідити!

   Першим чином я зателефонувала до знайомої, яка мала власну клініку. Побачивши моє плече, вона порадила негайно здати всі аналізи,  виписала купу засобів і, звісно, не повірила в мої розповіді, однак порадила чимскоріше повертатися додому.

  Ввечері я вирішила прогулятися і через якийсь час відчула шкірою переслідування, пришвидшила крок і ввійшла на територію парку, видихнула, сіла на лавку і за мить до мене підсіла жінка. Я відчула, що знаю її давно, хоча імені не пам’ятаю.

      —Вітаю, Мандрівнице. Ти вже далеко зайшла і отримала перший відьомський досвід. Але стережись — мандрівки можуть ставати реальністю в самий незвичний спосіб. — Тут вона показала свої руки у виразках і шрамах.

          —Хто ви така? Що з вами? — жахнулася я.

          —Я — Анна. Скажімо так: сунула руки не в свої справи. Я тебе одразу впізнала, такі відмітини  мають всі відьми. Крім того, ми вже кілька разів зустрічалися у твоїх сновидіннях, просто ти мене не пам’ятаєш. Я хотіла нарешті познайомитися. Нас і так є  зовсім небагато. А-а-а, ти ще не в курсі, хто ти? Де ти зупинилася? Хочеш пообідати? Там і поговоримо.

   До кінця не розуміючи, що роблю, я слухняно пішла за новою знайомою. За їжею Анна розповіла про Мандрівників. Те, що я вважала своїми фантазіями, насправді виявилося фантастичною правдою.

          —У всі часи народжувалися Мандрівники. Вони мали можливість подорожувати в часі, вимірах та просторі уві сні. Під час сновидінь їхня свідомість могла бути, де завгодно: час і простір були безмежними. Існував ряд правил, порушивши які, Мандрівники могли зазнати відчутної шкоди. Інколи вони назавжди губилися серед безкінечних маршрутів. Поряд з ними тисячоліттями існували Охоронці. Достеменно про них ніхто нічого не знав. Вони охороняли Мандрівників і мали доступ до таємниці, яка могла дозволити мандрувати будь-де і будь-коли. Ти – не просто Мандрівниця, ти представниця могутнього давнього роду відьом, думаю, ти вже і сама про це знаєш. — Анна розповідала повільно, даючи час мені усвідомити інформацію.

   Я слухала, не вірячи своїм вухам. Все ставало настільки незбагненим і настільки зрозумілим! Бабуся говорила правду, шкода, що я вже не зможу її розпитати про все це… Виявилося, що Анна одружена, хоча це у Мандрівників досить рідкісне явище: не всі можуть зрозуміти та прийняти спосіб життя іншого. Чоловік теж був Мандрівником, але занадто захопився і зник у безкінечних мандрівках.