Розділ 1 Початок історії Мандрівниці

Ура-а-а, нарешті довгоочікувана відпустка, і я вирішую поїхати у невелику подорож. Сама склала для себе маршрут, відмітила кілька міст, які обов’язково хотіла побачити і вже наступного дня  обвела олівцем перше місто на своїй туристичній стежці.

    Місто зустріло пахощами морозива, кави, прянощів, я довго бродила вуличками аж до настання сутінків, але потрібно ж десь заночувати? Знайшла мотель за вельми приємну ціну, в центрі міста. Тож — зупинилася у затишній господі, вечір пройшов за келихом вина, розмовами. Вузенькими закрученими сходами я піднялася у кімнатку. Господиня побажала доброї ночі, вручила ключі та порадила не виходити — двохсотлітня будівля багата на кажанів. Двері грюкнули і я залишилася одна. Спати не хотілось — то я почала роздивлятись: чистенькі білі стіни, високі вузькі вікна, замаскований під нішу вмурований камін, стара люстра і фото старших чоловіка та жінки, батьки, напевно, та троє молодиків у білих костюмах, зосереджені та прискіпливо дивляться у фотокамеру. Підпис: «1810р.». Поглянула в старовинне велике дзеркало на стіні, відмітила про себе, що чотирилисник на шиї став темнішим і більшим. Спробувала відкрити вікно, щоб трохи повіяло нічною прохолодою. Ручка пискнула та впала на підлогу, тож на прохолоду нічого і сподіватись. Нічого більше цікавого не побачила і, трохи покрутившись, задрімала. Крізь сон я відчула, як рипнула шафа, на міській дзвіниці почав бамкати годинник, у вхідних дверях заскрипів ключ, і я захотіла поглянути, що ж там коїться внизу. Забувши про вузькі сходи, я перечепилася і опинилася внизу раніше очікуваного. Вхідні двері замкнені, але підвальні були трохи прочинені і я чула звідти шум, запах вина і голоси. Просунувши голову у двері, я була вражена розмахом роботи, яка там кипіла: працював прес, декілька чоловіків котили бочки з вином, сивочубий чоловік, упершись на палицю, слідкував за дійством. І скрізь котилися неймовірні винні аромати!

           —Дівчино, приєднаєтесь до нас? — на плече лягла прохолодна долоня.

— Ой, вибачте, але, що тут відбувається? Я не хотіла вам заважати, але шум розбудив.

 Перед собою я побачила міцного, середніх років чоловіка, дивовижно схожого на когось.

          — Тут у нас зараз гаряча пора. Потрібно якнайшвидше впоратись, виноград цього року добряче вродив! Хочете скуштувати? Візьміть одне гроно – чоловік протягнув запашний виноград.

          —Гей, Теодоре, годі базікати, сюди, ставай до роботи! —  незнайомець, махнувши на мене рукою, побіг до інших.

    Я вже було переступила ногою поріг та, схаменувшись, побігла до кімнати. Ще б пак! Куди підеш у нічній піжамі? Швиденько причепурившись, я рушила до дверей — лихо, двері ніби вросли в підлогу! Я щосили їх штовхала, але — марно. Телефонувати серед ночі господарям було б проявом, в кращому випадку, неввічливості.

    Вранці двері легко відчинилися (наче то був сон) і я спустилася вниз випити кави. Двері підвалу були зачинені, замість ароматів вина чутно запах вапна та вологого каменю підлоги. В їдальні вже снідали інші гості, господиня складала канапки на тацю. Побачивши мене, спитала, як спалося. Я все розповіла, звісно, крім віконної ручки і помітила, що жінка якось знітилася, запевнила, що в спекотні ночі і не таке може наснитися та запропонувала інший номер, бо той, мовляв, вже замовлений раніше. Я чемно відмовилась, бо вже мала на меті від’їжджати. Піднявшись вгору, я швидко зібралася, перекинула наплічник і аж зойкнула — плече нестерпно запекло. Поглянула в дзеркало - лихо! Шкіра на плечі вкрилася червоними пухирями, все виглядало як великий опік і віддавало жаром. От його маєш! Подорож весело почалася. Та нічого робити — наступний пункт — наступне місто, із захоплюючими краєвидами, з кав’ярнями, де подають неймовірну каву та тістечка і буде напевно, ще щось цікаве.