Познайомимось?

   Провалля дихало віковічним холодом, вогкістю, байдуже спостерігаючи за моїми діями. Зараз не залишиться нічого, крім слабкого запаху меду і невідомості. Якби ж то можна було зібрати все життя у  намисто і переплести його заново на свій лад.  Я втомлено присіла на камінь і  заплющила очі. Перед очима пробігали, можливо, останні кадри фільму під назвою: «Життя Єви»…

   Єва  —  це я, донедавна більш-менш звичайна дівчина, хоча бабуся бачила у мені магічну особу, якій чари передалися через два покоління. Причиною цьому була родимка не зовсім звичної форми, яка проявилася після шістнадцяти років. Вона була у вигляді чотирилисника з дуже чіткими та правильними контурами. Така родимка, за словами бабусі була у кожної третьої жінки  по бабусиній лінії. Перевірити цю теорію я не могла, позаяк тою "кожною третьою" в роду була я, отже, бабуся та мама цієї магічної відмітини не мали. Я була страшенно горда з цього приводу, хоча з роками така ейфорія проходила. Дитинство пройшло у мріях: бачила у звичайному  щось загадкове, навіть казкове, не любила шумні компанії, спілкування з іншими було для  мене емоційним перевантаженням. В науковому світі це явище називається «інтроверт» — так легше, не напружуючись, охарактеризувати людину, повісити на неї ряд стандартних характеристик і задоволено потерти руки: вітаємо — ваше місце у соціумі визначено! Тож і професію собі я обрала відповідну — психолог.  Наприкінці робочого дня я  часто гуляла вулицями міста, уявляючи собі його минуле чи майбутнє. Інколи історії розвивалися  далі у моїх сновидіннях. Вони лякали мене своєю реальністю, ніби все відбувалося по-справжньому. Я приписувала своїм снам ознаки чогось нереального, однак, я і не уявляла, що таке магія справжня. Отак я і прожила свої двадцять п’ять років, вважаючи себе ординарною, хоча трохи дивною людиною.