3

Люди злилися або одне на одного, або на самих себе. Хмара невдоволення накрила місто в день його заснування і не збиралася зникати. Навіть грайливі тварини часом шкірилися темрявою, і Настя боялася заходити до власної квартири, щоб не побачити чорні голки навколо батьків.

Уся ця каламутить ширилась, не завдаючи помітної шкоди оточуючим, але за пильного спостереження було видно, що кожен сплеск злості має наслідки – як під час ланцюгової реакції.

На кондуктора визвірився п'яний чоловік, кондуктор нагрубіянив бабці з дрібними грошима, бабця всю дорогу бурчала на підлітка, який не поступився їй місцем, підліток влаштував істерику по телефону… Складалося враження, що темрява циркулює колом, множиться і поширюється в геометричній прогресії.

Якоїсь миті Настя відчула, що не витримує цього. Вона нічим не відрізнялася від людей навколо, так само ображалася, злилась і обурювалася, і не могла це припинити, хоча щосили намагалася ігнорувати те, що почала називати «уявною агресією».

Вдома бабуся в'язала шкарпетки перед увімкненим телевізором, і від потоку бруду, що лився з екрану, ставало зле. Але бабусі це не стосувалося – вона була повністю поглинена своїм заняттям. Темрява безпорадно клубочилась навколо і поступово зникала, та коли Настя почала прислухатися до якогось ток-шоу, концентрація чорноти посилилась і набула спрямованості.

– Рано ти, – зауважила бабуся, на мить відірвавшись від в'язання. – Попередила б мене, я б поїсти щось приготувала…

– Я ненадовго, бабусю. Тільки переодягнусь. Можна взяти твій телефон?

Настя промила ранки на коліні, вибрала непримітний одяг, змінила нові гарні чоботи на старі зручні, переклала намистину у внутрішню кишеню куртки і викликала таксі. Вона й гадки не мала, де живе Вова Сірий, але знайшла в соцмережі найчастіші мітки його геолокації, порівняла краєвид на фотографіях із даними Карт Google і визначила приватний будинок у передмісті. Можливо, сусідський, але з цим можна буде розібратися потім.

Намистина працювала, це було перевірено експериментально по дорозі додому. Заразом Настя виявила, що може ухилятися від болючих ударів чужого обурення, відбивати їх і навіть бити у відповідь. Вона цим не пишалася і вважала за краще уникати сумнівних ситуацій.

Непросте завдання… Валентина Ігорівна правду говорила, світ населяли монстри, але даремно вона не зарахувала до них себе. Настя такої помилки допускати не збиралася і чітко розуміла: сьогодні найстрашніший монстр – вона сама, тому що, на відміну від юрби, користується прокляттям чи даром викладачки усвідомлено.

А Вова інший. Він уб'ється чисто з упертості і бажання показати, хто крутіший. Буде нариватися, поки не зляже остаточно, адже його опоненти навіть не збагнуть, що беруть участь у невидимому поєдинку. Валентина Ігорівна має рацію: Вові потрібен захист. Без тієї бісової намистини він не дотягне до ранку.

Настя дуже сподівалася, що вранці все повернеться до норми, і навіть не обмірковувала інший варіант.

Вийшовши на вулицю, вона одразу побачила: з таксі щось не так. Водій, іноземець середніх років, розмовляв ввічливо і усміхався, але навколо нього снувала настільки непроглядна темінь, що мороз ішов по спині. І все ж Настя не знайшла приводу, щоб відмовитися від поїздки. По-перше, було незручно відступати, керуючись тим, у що вона до кінця й не вірила. По-друге, хотілося скоріше розібратися з Вовою і намистиною.

Коли таксі виїжджало з двору, то розминулося з подряпаною іномаркою. На мить світло фар освітило її салон, пройшлося по м'якій іграшці на задньому сидінні і товстій книзі з біло-синьою обкладинкою. Насті здалося, що це «Основи філософії», університетське перевидання минулого року, але вона зупинила себе, змусила не вигадували небилиць, і з побоюванням набрала номер Вови з телефону бабусі.

Гудки, гудки… Потім відбій і «Абонент знаходиться поза зоною досяжності».

А якщо ще раз?

Безрезультатно.

– Дівчино, я тут зупинюся на хвилинку, дуже треба, – кинув через плече таксист, звертаючи у темний провулок. Тіні в автомобілі згустилися, стали гострішими і активнішими…

Настя сіпнулась, інстинктивно схопилася за лямки сумки і ручку дверей.

Заблоковано. Ще й ремінь безпеки ніяк не відстебнути!

Таксист вийшов, нереально швидко як для свого віку зник у тіні припаркованих машин. Фари висвітлювали лише голий асфальт і сміття, припорошене снігом. Неподалік, у невидимому з таксі сміттєвому баку щось копошилося, брязкало бляшанками, шаруділо пластиковими пакетами і хрустіло кістками.

«Та за що мені все це?!» – Настя все-таки відстебнула ремінь і перехилилася через спинку переднього сидіння, щоб дотягнутися до кнопки для розблокування дверей.

У лобове скло врізалися потужні лапи. Автомобіль здригнувся під вагою важкого кудлатого тіла, прямо перед обличчям приголомшеної Насті з'явилася широка вискалена паща. Низьке гарчання вдарило по вухах, дряпання кігтів по склу завдавало майже фізичного болю.

Настя відсахнулася, зачепила рукою клаксон і злякалася його звуку ще більше, ніж рику мокрої тварини з шаленими очима і частоколом сліпуче білих зубів.

Собаку гудок теж застав зненацька. Вона кілька разів ударила лапами, цілячись по яскравій золотій рибці, що висіла всередині салону, фиркнула, куснула лівий «двірник» і не втрималася на мокрому капоті, з'їхала на землю. Через кілька секунд гавкіт почувся метрів за десять від машини.