1

Настя давно мала підозру, що Валентина Ігорівна, досвідчена і шанована викладачка філософії, ставиться до студентів упереджено, і за останній місяць повністю в цьому переконалася.

Від початку жовтня атмосфера на парах регулярно загострювалася до межі. Валентина Ігорівна немов перетворилася на злого генія і вважала своїм обов'язком приділити хвилину обурення кожному, хто мав нещастя чимось привернути її увагу. Особливо діставалося студентам із задніх рядів аудиторії, причому випади викладачки били в ціль або на подив точно, або без жодного пояснення.

– Троє з гальорки і двоє з п'ятого ряду, геть! У телефоні можна грати і в коридорі. Жук, Сенін, Мурашко, теж на вихід, ви заважаєте проводити лекцію.

Зазвичай Настя (тишко, відмінниця, страшенна боягузка зі столу якраз навпроти кафедри) втягувала голову в плечі і намагалася злитися з пейзажем, тому що схема, за якою Валентина Ігорівна вибирала, кого сьогодні вигнати, логіці не піддавалася. П'ятеро бешкетників – то без питань. Вони на контракті, відсиджують години навчання як каторгу, часом захоплюються і зривають заняття. Не зі зла – від безкарності. А решта чим прогнівили викладачку?

Оля Жук – спортсменка, активістка, заступниця старости, ніколи не порушує правила. Гена Сенін – син декана. Зірок із неба не хапає, але й батьків червоніти не примушує. Люся Мурашко – новенька. Дуже спокійна дівчина, співає у хорі, дотримується здорового способу життя, найімовірніше отримає диплом з відзнакою.

Настя розуміла, що в один прекрасний день теж опиниться в опальному списку. Там уже дві третини групи побувало, і невблаганна статистика натякала, що решти якраз вистачить до кінця семестру. Реальними проблемами невдоволення Валентини Ігорівни не загрожує, від пропуску однієї-двох лекцій ще ніхто не помер, але Настю кидало в піт від самої думки про те, що вона буде вештатись без діла під час занять, випадково зустріне когось знайомого і на питання: «Ти чому не на парі?» відповість: «Вигнали».

Останні дні жовтня видалися напруженими. І погода невдала (холод, сльота, ранкові заморозки, що перетворювали кожну краплину води на підступну ковзанку… просто жах!), і несподівана аварія в навчальному корпусі, через що на деяких заняттях доводилося шукати вільну аудиторію, і невдоволення деканату (в групі не було студентів, готових узяти участь у добровільно-примусовому концерті), і найближча до інституту станція метро закрилася на ремонт, ще й Валентина Ігорівна почала чудити по-справжньому.

Вона вже повністю ігнорувала ледарів, зате на перші ряди нападала з агресією хижої птахи. За кілька пар нікого не пропустила – крім Насті. Одних виганяла, іншим читала довжелезну проповідь про сенс життя, карму, чисті думки і невідворотність покарання. Це зводило з розуму. Здавалося, викладачка щось замишляє, свідомо відтягує момент істини, готує дещо грандіозне.

«Стара зовсім дахом поїхала», – говорили в групі і раділи, що в наступному семестрі філософії не буде.

Тридцять перше жовтня Валентина Ігорівна почала з того, що, тільки-но переступивши поріг, схопилася за серце, вказала на Катю Смирнову і зажадала, щоб та зникла геть з очей і не забруднювала атмосферу, в цьому розсаднику пороку і так дихати нічим.

Настя не витримала. Якби йшлося про будь-яку іншу студентку потоку, вона нізащо не пішла б на конфлікт з викладачкою, але до Каті в групі ставилися по-особливому. Маленька, хвороблива дівчина з неблагополучної сім'ї, вона старалась як могла, проте часто пропускала лекції і не встигала відпрацювати лабораторні. Її одяг був старим, ушитим і перешитим, ручки на сумці трималися дивом, підручниками Катя користувалася лише бібліотечними, конспекти писала в дешевих зошитах із тонким темним папером.

Ця дівчина трималась осторонь. Її не кривдили, але й не звали в компанію. Катя і не прагнула влитися в колектив. Її життя крутилося навколо батька-алкоголіка, матері з інвалідністю, двох братів-школярів і роботи на пів ставки. По суті, саме Катя була головною в сім'ї і примудрялася не тільки вчитись, а й розбиратися з непростим побутом.

Настя заздрила її силі волі. І знала: для Каті заняття дуже важливі. Всі знали! Навіть хулігани ставилися до цього з поблажливим розумінням.

Катя щиро прагнула до знань і цінувала кожну крихту нової інформації, включно з лекціями, які багато хто вважає марною тратою часу. А ще вона ніколи не спричиняла проблем.

– Валентино Ігорівно, ви не можете заборонити Каті бути на лекції, – як у вир сторч головою кинулася Настя.

Група притихла. Настя сперечалася з викладачами дуже рідко, і в кожному випадку стояла на своєму до кінця.

– Хтось щось сказав? – Валентина Ігорівна вийшла з-за кафедри і пройшлася між рядами. – Чи мені здалося?!

– Я говорю, що у вас немає причин виганяти Катю, – продовжувала Настя, дивуючись тому, як довго вдається тримати голос рівним. – На її місці може бути хто завгодно із групи. Це нечесно.

Затамувавши подих, вона дивилась, як наближається викладачка.

Валентина Ігорівна була високою і кістлявою жінкою далеко за шістдесят. Вона одягалася старомодно, але зі стилем, обожнювала великі намиста темних кольорів, затягувала волосся із сивиною в тугий вузол і використовувала гостру тростину з химерним різьбленим набалдашником із червоного дерева. Під час ходьби ця тростина стукала голосніше, ніж оббиті металом каблуки чорних лакованих туфель викладачки.