7

Ласкаві сонячні промені, ніби грайливі кошенята пробивалися крізь щілини старих жалюзі, огортаючи кімнату тьмяним світлом. Від лоскочучих дотиків сонця Мирослава прокинулася, потягнувшись  відчула незначний біль у м’язах. Годинник показував о пів на восьму, а отже потрібно швиденько вставати, багато справ на сьогодні було заплановано.  

Дівчина встала з жорсткого ліжка, підійшла до вікна і розсунула штори. Її погляд зосередився на занедбаному саду та  порослій бур'янами терасі. Не дивлячись на незначну недбалість, в ньому відчувалась певна магія, що вабила й зачаровувала. Вона з нетерпінням чекала на можливість дослідити будинок й подвір’я, але спочатку потрібно було виконати одну з умов проживання у ньому -  навести лад. Будинок пустував протягом певного часу, і пил та бруд накопичувалися в ньому. Буде важко, але вона ніколи не боялася роботи й  була готова до неї, адже це була ще одна з можливостей не думати, не повертатися в минуле, не проживати той день повторно. Фізична робота відволікала, розвантажувала мозок, змушувала зосереджувати увагу на чомусь іншому. 

А для початку не завадило б поснідати! Мирослава сумнівалася у тому, що на кухні мались продукти, з яких можна було б приготувати найпростіший  сніданок. Тому дівчина одяглася у старі джинси та футболку, які учора встигла розпакувати, заплела волосся і, прихопивши з собою наплічник з гаманцем, вийшла з дому. Вулиця, на якій знаходився будинок, прокидалася від сну: проїжджали машини, снували перехожі,  на лавці біля сусіднього будинку сиділа жіночка поважного віку, яка уважно розглядала Мирославу.

- Доброго дня, дитино, - привіталась вона. - Ти певно родичка Пясецьких, так?

- Доброго дня,  - кивнула Мирослава. - Я нещодавно переїхала сюди, мені не було де заночувати, а одна мила жіночка  запропонувала поки пожити тут, в будинку її знайомої.  

Жінка кивнула. Мирослава попрощалася з нею та попрямувала до магазину, який знаходився неподалік. Вона йшла вдихаючи свіже повітря, насичене ароматами трав та квітів. Сонце підіймалося все вище, і його яскраві промені обіймали її з усіх боків, даруючи тепло та енергію. 

Магазин був невеликий та затишний. А ще, тут пахло свіжо спеченим хлібом та ароматною випічкою. Дівчина купила собі запашний багет, пакет молока, шматок сиру та кілька яблук, трав’яний збір для чаю, кілька стіків швидкорозчинної кави, а також не забула придбати все необхідне для генерального прибирання. Думка про останнє  породжувала іскри нетерпіння, коли нарешті зможе почати прибирати й облаштовувати своє тимчасове житло. Їй хотілося створити затишний куточок, де вона зможе нарешті відновити й перезавантажитись. Все, що їй було зараз необхідно, тільки тиша й самотність. 

Вже вдома приготувала собі простий сніданок: бутерброд з сиром та трав’яний чай. Швидко впоравшись з ним, Мирослава вирішила почати прибирання з кухні. Вона одягла гумові рукавички, взяла ганчірку та віник і почала працювати.

Пил та бруд накопичувалися тут протягом тривалого часу. Мирослава терла плиту, мила посуд, витирала меблі... Робота була важка, але дівчина не здавалася. Працюючи, думала про те, як пощастило їй  опинитися в цьому незнайомому місті. Важко було згадувати про минуле, про те, що змусило її покинути дім, улюблене заняття  та розпочати життя з чистого аркуша. Але вона знала, що вічно жити в минулому також не може. Їй потрібно було рухатися вперед. А ще, дівчина добре знала, що не зможе вічно жити в цьому занедбаному будинку. Їй потрібна була робота, нове життя, нові друзі. Але поки що йти  було нікуди й робити було нічого.

Прибирання кухні зайняло у Мирослави кілька годин. Її руки, які звикли до пензлика, тепер верховодили ганчіркою, віником та шваброю. З кожною годиною будинок зазнавав змін. Коли вона закінчила, то відчувала себе втомленою, але й задоволеною. Кімната сяяла чистотою. 

Мирослава вимкнула воду, зняла рукавички й окинула поглядом кухню. Її праця не була марною. Зникли сліди пилу та бруду, що панували тут протягом тривалого часу. Замість них відчувалася свіжість та приємний аромат трав'яного чаю, який вона дівчина під час прибирання.

Вона розуміла, що попереду ще багато роботи. Їй потрібно було прибрати всі кімнати в будинку, подвір'я, а також вирішити питання з продуктами та речами першої потреби. Але зараз вона хотіла трохи відпочити. Мирослава заварила собі чаю з трав'яного збору, приготувала бутерброд з залишками сиру та сіла за стіл, щоб трохи перекусити.

Раптом вона почула стукіт у двері. Здивована, вона підійшла до дверей і відчинила їх. На порозі стояла та сама жінка, з якою вона розмовляла вранці біля сусіднього будинку.

- Добрий день, - сказала жінка. - Я просто не могла стриматися, щоб не зайти і не подивитися, як ви тут влаштувалися.

- Проходьте, будь ласка, - запросила Мирослава.

Жінка зайшла до кухні й озирнулася. 

- Я не вірю власним очам, - вигукнула вона. - Цей будинок знову дихає життям. Тут знову панує тепло і затишок! Це просто неймовірно!

- Дякую, - скромно посміхнулася Мирослава. - Я лише намагалася трохи прибрати.

Жінка замислилася.

- Можливо, це доля, - промовила вона. - Можливо, саме ви були призначені цьому будинку.

Дівчина не знала, що на це відповісти. Вона відчувала себе трохи розгубленою. З одного боку, їй було приємно чути, що хтось вірить у долю. З іншого боку, вона не вірила в містику і не хотіла жити в будинку, який не їй належав.

- Я хотіла б дізнатися більше про родину Пясецьких, - сказала Мирослава. Цікаво послухати про господарів, що проживали  в цьому будинку.