4

У пам’яті спливав той страшний день, який назавжди перекреслив сповнені спокою та затишку дні. Світ сповнений кольорами, теплом, коханням та сміливими мріями вмить потьмянів. Вона дізналась про зраду коханого, і ця новина розбила їй серце на тисячі дрібних шматочків. Її  душа шукала порятунку, її душа прагла прихистку. Здавалось, дівчина його знайшла - майстерня стала на певний час віддушиною.  Життя рухалось далі, але вже без радощів.  Дні минали один за одним. Мирослава майже не їла, погано спала, всю свою енергію спрямовувала на малювання. Картини з часом  ставали темнішими, оповитими тінями й сумом. 

Чорно-біла плівка драпована кадрами німого жаху холодила кров, безжально вривалась у пам’ять, змушуючи проживати її знову й знову. Пальці ледь затремтіли. Жінка помітила це. 

Тієї п’ятниці на світанку молода художниця вчергове виплеснула на полотно всі свої емоції, увесь той біль, що розривав її, гнів, що туманив розум, вона не приховувала абсолютно нічого, вона повністю відкривалась перед мольбертом.  Пензлик танцював в її руках, залишаючи по собі лють вітру, спалахи блискавки та громовицю. Коли картина була завершена, Мирослава почувала себе спустошеною. Дивний холод пронизував кімнату. Її очі зупинилися на зображеній на полотні бурі, яка  ніби оживала. За вікном зашумів вітер, з часом він посилювався, зривав з дерев листя, ламав гілки, перекидав сміттєві баки. Дощ лив як із відра, перетворюючи вулиці на шалені й невпинні  потоки води.  Згодом, мов віддзеркалення з картини розітнула вранішнє небо блискавка. Далі сталося взагалі щось неймовірне! З полотна випурхнув вихор, жорстко здираючи за собою мазки фарб. Почувся звук розбитого скла. Крізь вибиту віконну раму з неймовірною силою буря стрімко хлинула на ще сонне містечко. Чорні хмари затьмарювали небо, блискавки роздирали його, а вітер рвав дерева й ламав будинки. 

Мирослава затуливши обома руками вуста з жахом дивилася і не могла повірити у те, що її творіння руйнує все, що художниця так любила. Ледь встигла відскочити, коли блискавка поцілила в картину. А далі пітьма. Її знайшли непритомною на підлозі майстерні. Голоси, що лунали довкола здавались шумом, вона не могла розібрати жодного слова. 

З часом  містечко поступово почало оговтуватися від наслідків бурі. Пізніше, від сторонніх людей вона дізналась, що так само раптово, як і з'явилася, негода зникла. Та згадкою про неї майоріла на полотні чорна діра з нерівними обвугленими краями.