Розділ 19. Дафна

Кузен підвівся та зиркнув на мене із такою злістю, що видавалося дивним, як не сконала під цим пострілом ненависті та презирства. Навіть сама не помітила, як почала заламувати пальці — я не знала, про що хотів сказати кузен, але точно це не було чимось приємним.

— Дякую, Ваша честь, — Берріл вклонився судді Блеквуду, — за можливість висказатися. До того, як ви видалитеся задля прийняття рішення, я б хотів відкрити деякі подробиці, які, на мою власну думку, не мають бути приховані.

Чоловік дістав хустинку з кишені та витер спітнілого лоба, а потім взяв зі столу склянку із водою та зробив кілька великих ковтків. Утер губи, зашипів, зачепивши ранку. Лорд-суддя, вочевидь, втомився чекати на продовження та підняв молоток. Проте Кулпеппер нарешті зібрався та продовжив промову.

— Ваша честь, — голос чоловіка полився патокою, — сторона леді Корнер з гідністю представила справу і це, безсумнівно, заслуговує на повагу.

Я здивовано подивилася на кузена — його слова не просто здивували, а ошелешили. Проте, знаючи підступність цього кнура, була б не здивована, якби далі пролунало «але».

— Я не маю жодного приводу сперечатися з фактами — леді дійсно є єдиною законною дочкою свого батька. Проте суду, цілком вірогідно, треба зважати не тільки на її походження. Є певні обставини, які ставлять під сумніви ставлення моєї кузини до титулу та відповідальності, який він несе разом із собою.

— І що це за обставини? — усміхнувся суддя, а я напружилася (ось воно, почалося).

— Можливо, цей факт краще було б оминути, але я вважаю себе зобов’язаним сказати всю правду, нічого не приховуючи.

Залом пронісся шепіт. Люди намагалися вгадати, про що саме йшлося в промові і що ще я могла утнути. Натовпу ставало нудно, а зараз він мав змогу непогано розважитися.

— Я хочу звернути увагу суду на певну угоду, яку ця жінка уклала із… — я заклякла. Ясна річ, було зрозуміло, що час спливав і мені давно вже треба було у всьому зізнатися. Рано чи пізно правда стала б відомою все одно. Але ось так, привселюдно? А клятий кузен тим часом продовжував: — із паном Ієном Кларком Вествудом. Я б не робив на цьому акцент, проте зміст угоди викликає занепокоєння. Хіба леді з благородного старовинного роду, для якої «честь» — не порожнє слово, могла б укласти договір, у якому погоджується розірвати заручини в обмін на гроші?

Шепоту більше чутно не було, адже зала вибухнула багатоголоссям.

«Сором!»

«Боже, який скандал!»

«Як можна пасти аж настільки низько?»

«Бідний хлопець!»

«Яке зухвальство, неймовірна безсоромність…»

Я не дивилася у натовп. Ані він, ані суспільний осуд не мали зараз жодного значення. Єдиний, від кого не могла відірвати погляду, був Патрік. Він так само не звертав уваги на зчинений ґвалт і дивився виключно на мене. По тому, як стискалися зуби і як гуляли жовна на чоловічому обличчі можна було точно сказати, що в ньому вирувала лють. В очах майоріло питання: це правда? Сил зізнатися не було і я опустила голову, мовчки визнаючи провину.

— Тиша в суді! — заволав секретар і я здригнулася. Лорд-суддя кілька разів вдарив молотком, теж закликаючи натовп до порядку.

— Поясніть, пане Кулпеппер, — коли зацарювала тиша, промовив голова суду.

— Леді Корнер уклала угоду, згідно якої зобов’язалася розірвати заручини із молодшим паном Вествудом. І за це їй покращать маєток Корнер, а також полагодять невеличкий сімейний особняк, що розташований на вулиці Бузковій у кварталі біля палацу. Проте, наважусь зазначити, що умови угоди ця жінка не виконала, адже роботи виконані, а заручини досі не розірвані.

Кулпеппер задоволено потер руки й швидко на мене поглянув, оцінюючи реакцію. Очі пекло і я боялася, що от-от щоками потечуть гарячі сльози. Подібної слабкості дозволити собі було не можна. Не тут! Не на очах у спраглого до сенсацій натовпу.

— Враховуючи все вищевказане, — знов заговорив Берріл, — чи не викликають данні обставини сумнівів щодо спроможності цієї жінки нести тягар відповідальності, який несе за собою титул? Чи можна довірити права та обов’язки особі, яка не тільки укладає сумнівні угоди, а й порушує їх?

Мене пересмикнуло — де тільки навчився так кучеряво складати слова у речення, падлюка?

Патрік нахилився до судового заступника Пенроуза та щось йому сказав. Я не розчула жодного слова — у вухах шуміла кров, а в очах потемніло. Стиснула кулаки, впиваючись нігтями в долоні. Можливо, цей біль змусить мене прийти до тями?

— Лорде-суддя Блеквуд, — зі свого місця піднявся мій заступник, — пан Патрік Волтер Вествуд просить дозволу висказатися, оскільки було зачеплене не тільки добре ім’я леді Корнер, а і його.

— Прохання задоволено.

— Дякую, Ваша честь, — наречений підвівся та схилив на мить голову. — Сторона опонента намагається змалювати мою наречену користолюбною та як ненадійного партнера. А мене — як постраждалого. Пан Кулпеппер дозволив собі зробити висновки про мотиви моєї нареченої, не маючи жодного відношення до подій, про які так квітчасто розповідав.

Кулпеппер сів на своє місце, виструнчився й викотив кволі груди, намагаючись виглядати більш імпозантно. Навіть на побитому обличчі виднілося самовдоволення, але деякі сумніви, очевидно, у його частково лисій голові все ж почали зароджуватися.