Розділ 16. Патрік

Мені не доводилося відвідувати королівські бали і я не був певен, як довго подібні заходи тривали. От і цього разу теж не довелося танцювати до самого світанку. Дафна здавалася геть розбитою і, як тільки ми виказали свою повагу Їх Величностям, запросилася додому. Ми не порушили жодного правила пристойності, адже король протанцював ще один танець — танго, — з леді Танако, й покинув залу, забравши із собою весь почет, коханку і королеву.

Я не був проти піти якомога швидше. Мені геть не подобалися ані криві зневажливі погляди на мене, ані неприховані слова осуду в бік Дафни. Можливо, вона дійсно не була святою і зробила на своєму шляху чимало помилок, проте навряд чи хтось з тих, хто так жваво засуджував, був без гріха. Тож, відтанцювавши третій танець, ми покинули палац і повернулися додому.

Звісно, я мав певні плани на завершення цього вечора, але моя наречена була не просто виснажена, а ніби знесилена. Було спитав, чи це вона так на косі погляди та їдкі слова відреагувала, але баронеса лишень похитала головою та промимрила щось про недовгу тривалість почуттів і вітряність деяких монархів. Вочевидь, вистава, яку учинив Альфред Кларенс ІІІ, вразила Дафну сильніше, ніж я думав.

Навіть не став пропонувати злій розчарованій жінці відволіктися від неприємних спогадів, тільки провів до дверей, поцілував руку, побажав солодких снів та пішов до себе. Єдине, що дійсно тішило — Кулпеппер не виліз зі своїх кімнат в той час, як ми повернулися додому. Проте особисте мене це щастячко не оминуло і я таки почув шипіння з-за ледь прочинених дверей:

— Вочевидь, не такі ви були бажані гості, що вас виперли ще до урочистої вечері.

Я не став вдаватися в подробиці, що на подібних заходах вечері не подають, обмежуючись напоями та закусками. І нас, на відміну від самого Берріла, хоча б запросили. Та й взагалі просто проігнорував кузена.

Ніч видалася млосною. Уві снах я бачив, як Дафна в криваво-червоній сукні танцювала перший танець на балу з маркізом Джоєм, потім з Кулпеппером, а потім Танако намагалася висмикнути кучері герцогині Гамфрі. Тішило, що після глевких сновидінь прийшло усвідомлення — мені більше не боляче знаходитися поряд із Розою, дивитися на її щастя. Я не почав приходити до тями, я по-справжньому зцілився. Значно більше мене обурювали загравання до Дафни її колишнього і погрози кузена. Най це примарилося, але все одно бісило неймовірно.

Не зважаючи на те, що вечір скінчився зовсім не пізно, бажання тренуватися не було. Крикнув Майлзу прямо з вікна, щоб не чекав на мене, а відпрацьовував ті рухи, що я показував до цього. Сам же трохи полежав у ванній. Скоро сніданок — треба було збиратися.

Коли я вийшов із повної пари та аромату хвої кімнатки, Найджел вже підготував для мене камзол. Було цікаво, що чекало на мене в цей день, але, скоріш за все, нічого доброго. Чим ближче засідання суду, тим більше нервувалася баронеса і тим сильніше злився Кулпеппер. Я розумів обох. Та і сам не був таким спокійним, як намагався видаватися на перший погляд. За чотири дні вирішиться доля Дафни, а це означало, що і наші з нею заручини мали прийти до якогось фіналу. Безумовно, в нас була певна домовленість, але з кожним днем мені все більше хотілося, щоб вона зникла. Тоді ми б змогли неквапливо знайомитися. Не під тиском складних обставин, а тому що чоловік та жінка вподобали одне одного й намагалися дізнатися якомога більше.

Про шлюб говорити було зарано, хоч я і не відкидав такої можливості. Дафна — неймовірна жінка. Вихована, красива, освічена та закохана у свою творчість. Вона сяяла, коли займалася улюбленою справою і була вірною собі та своїм людям. Мені здавалося, баронеса стала б чудовою дружиною та матір’ю. Залишилося тільки розібратися — я в неї поволі закохувався, чи це був виключно потяг плоті?

З цими думками поквапився до їдальні. Навряд чи сніданок допоможе мені нарешті розібратися, але полишати Дафну на поталу кузенові не хотілося.

— Доброго ранку, — я увійшов та побачив страшенно задоволеного Кулпеппера, який тримав у руці вранішню газету. Дафна ж сиділа з таким кислим обличчям, що можна було робити освіжаючий лимонний напій.

— Для когось він дійсно добрий, — посміхнувся Берріл та помахав газетою, — а для когось виявився неприємним сюрпризом.

Сівши на своє місце, я висмикнув жовтий папір з ціпких пальців. На першій шпальті був малюнок, на якому наш монарх кружляв Танако в пристрасному танці. Заголовок був не менш зухвалий: «Чи не чекає на Ізідору нова королева?»

Це було риторичне запитання. На додачу, доволі сумнівне. По-чоловічому, я десь розумів Альфреда, хоч і не підтримував. Зрештою, Люсінда була його вибором і з ним йому жити до кінця життя, якщо королева не піде в засвіти раніше за нього. І вже зовсім не міг повірити, що король доведе все до розлучення. Навіть не будучи благородним, я чудово знав, що монархи не розлучаються. Відправляють до монастиря осоружну дружину, оголошують її не при своєму розумі. Вкінці-кінців, труять чи ведуть на шибеницю під вигаданим приводом, але точно не розходяться в різні боки й не живуть кожен по-своєму, будуючи нове життя.

— Гадаєш, що сварка в королівській родині нам чимось завадить? — усміхнувся я до Кулпеппера.

— Окрім першої шпальти, є ще сторінки, — кузен не встиг відповісти, як його перервала Дафна. Я перегорнув сторінку й закляк.

Вчорашнє шипіння було нічим, порівняно із колонкою міських пліток. Малюнок нас із баронесою, ясна річ, був менший за королівський портрет, але цілком впізнаваний. Очі забігали написаним, виділяючи окремі вирази, від яких по-особливому стискалися кулаки та кипіло в грудях.