Розділ 13. Дафна

Я стояла посеред своєї оранжереї-майстерні і все ніяк не могла вирішити — які саме мої картини варті того, аби на них подивилася сама Катерина Ксажевська. Їх взагалі виявилося не так вже й багато, щоб дійсно можна було обирати. Я ніяковіла, коли уявляла, як показуватиму відверту картину, після якої неслася, знущаючись зі старої Пелюстки, до маєтку Вествудів запрошувати молодого пана мені позувати…

Від того неочікуваного візиту герцогині Гамфрі, коли ми з Патріком тільки розпочали роботу над його портретом, більше в майстерні зустрітися нам не доводилося. Його вибух від ревнощів, що здавалося був давно, а насправді минув тільки тиждень, мене здивував. А після того, як чоловік вранці після вечірніх з’ясувань стосунків втік і ще кілька днів уникав моєї компанії, не хотілося обтяжувати молодика зайвою увагою. Зрештою, найголовнішу свою справу він робив — кузен Кулпеппер притихнув і поки що мене не займав. От тільки Джинні діставалося і я вже було собі думала відпустити дівчину аж доти, допоки не відбудеться суд, на якому вирішиться доля маєтку, титулу і моя.

Навіть зараз дівчина була поряд. Вочевидь, моя присутність і віддалення від будинку було таким собі захистом від причіпок нового господаря. Джинна сиділа в кріслі, з якого мені позував Вествуд, та штопала старі панчохи. Я ж ходила від полотна до полотна і насилу стримувалася, щоб не почати заламувати пальці чи рвати волосся на голові. Обрати це б не допомогло, але можливо трошки б заспокоїло.

— Джинно, — повернулася я до дівчини і вона сіпнулася, — скажи, пан Кулпеппер сильно тебе займає?

— Та ні, леді! — забелькотіла Джинна та затрусила головою, від чого з-під чепця назовні вирвалися кілька брунатних пасм. — Ніхто мене не займає. Принаймні не сильно.

— Мені сказали, що ти плакала.

— Хто??? А, — покоївка шмигнула носом, — мабуть, Майлз проговорився.

— Люба, — я підійшла ближче та усміхнулася переляканій дівчині, — ти не маєш це приховувати. Не ти винна, що пан втратив честь та совість. Якщо хочеш, я відпущу тебе.

— Кккуди? — Джинна, здавалося, почала заїкатися.

— До іншої родини, яка шукає собі сумлінну робітницю. Я дам тобі чудові рекомендації, — зітхнула. Мені було щиро шкода розставатися із дівчиною, проте вона була в певній небезпеці.

І хоч як не до вподоби це було для мене особисто, я б зрозуміла, якщо покоївка закрутила короткотривалий роман із хазяїном. Це б ні до чого не призвело, принаймні до вівтаря не привело точно, проте молоді жінки часом використовували вроду задля поліпшення власного фінансового становища. Або ж просто були спокушені красенем-негідником.

Але мій кузен не був ані красенем, ані багатієм. І я мала певні сумніви щодо його майстерності в мистецтві кохання — якби чоловік справді щось із себе представляв, він не намагався б примусити покоївку до близькості.

Нажаль, законодавство Ізідори не захищало жінок без титулу від подібних жахіть. Та навіть і благородних леді не захищало. Все, на що могла розраховувати благородна жінка — примусовий шлюб зі своїм ґвалтівником, щоб правила пристойності нібито були виконані. Простій дівчині, у кращому випадку, перепали б копійки за тримання язика за зубами та швидкий переїзд. Я вже мовчала про трагедії дітей, народжених від таких союзів.

— Я не хочу до іншої родини! — заголосила Джинна, впала на коліна (від чого шкіра в мене встала дибки) та вчепилася в поділ моєї сукні. — Мені тут добре. Ну, зазвичай…

— Але ж там в тебе буде гідна зарплатня, — я підняла дівчину з підлоги та всадила назад до крісла, — значно краща, ніж я можу собі дозволити платити своїм слугам.

— Що Ви, леді Корнер! В нас більш ніж чудове грошове забезпечення! — покоївка витирала сльози, що котилися солоними гарячими струмками по її щоках. — Маркіз дуже щедрий…

Джинна замовкла і прикрила рот долонею.

— Що ти маєш на увазі, кажучи про маркіза? — я вперилася у дівчину важким поглядом. Насправді, певні підозри в мене виникли давно. Було складно повірити, що слуги любили мене та поважали аж настільки, щоб виконувати свою роботу за копійки.

Покоївка прийшла до мене на початку нашого роману із Маркусом. Тоді ще моя стара служниця звільнилася саме через негідне грошове забезпечення, знайшовши нову роботу. Але дізнатися ось так, випадково, що колишній коханець досі утримував для мене цілий штат прислуги…

— Джинно, — я зробила кілька подихів, трошки заспокоюючись, — маркіз Джой не тільки тобі платить?

— Усім, — дівчина схилила голову, — він заборонив про це хоч комусь розповідати.

— Які цікаві новини! — я смикнулася в бік від несподіванки. За всіма цими новинами та привідкритими таємницями, ми навіть не помітили, що давно не самі і у нашої розмови є свідок.

— Пане Вествуд, — підхопилася Джинна з крісла та витерла мокрі щоки.

— Можеш бути вільна, — промовив чоловік, а покоївка в очікуванні дивилася на мене. Я кивнула. Можна, звісно, було б попросити Патріка не розпоряджатися та не наказувати в моєму домі, але зараз це було неважливо.

Коли двері оранжереї грюкнули, причинившись за спиною переляканої покоївки, ми ще кілька хвилин стояли мовчки. Потім Патрік відкрив було рота, і мене прорвало.

— Ми не будемо це обговорювати!