Розділ 11. Дафна

Час летів непомітно і до зустрічі з леді Гамфрі залишилося кілька годин. Я трошки нервувалася, хоч і сама не розуміла — через що. Так, чаювання та новини, коли Роза завітала до маєтку, виявилися в певному ступені дивними, адже герцогиня без жодних натяків чи якихось пояснень заявила, що нам треба припинити пошуки Терези і якнайшвидше відмінити замовлення на друк листівок та замітки в газетах. Тим паче, я мала забути про будь-які акції чи протести на підтримку пошуків юної Вествуд.

— Патріку, милий, — сказала тоді Роза, — я знаю, як ти любиш сестру і як переймаєшся через її зникнення. Вона — моя найкраща і чи не єдина подруга, і я люблю її усім серцем. Просто довірся мені — Терезі нічого не загрожує, але активні пошуки можуть завдати їй чималий клопіт.

Патрік тільки кивнув, погоджуючись. А здебільшого сидів та мовчав, час від часу кидав на молоду герцогиню дивні погляди. Роза ж дивилася у відповідь і поглядів не приховувала, проте відчувалося щось у цих перегляданнях… Щось, схоже на тугу і трошки на жаль чи відчуття провини.

Кілька днів після тої зустрічі я носилася неначе навіжена по друкарнях, та газетярнях, аби відмінити усі замовлення. Найскладніше було із періодичними виданнями — більша частина з них була вже сформована і готова до другу. Проте, кілька зайвих монет, і всі проблеми зникали, наче їх і не було. От тільки ці монети геть не були зайвими, але виходу не було. Я не могла довіритися старшому Вествуду, а от герцогиню підозрювати у підступності та брехні жодних приводів не мала.

На додачу до всього цього, мій будинок перетворився на вулик, от тільки в ньому не дзижчали бджоли, а рипіли пилки, грюкали молотки, бахкало якесь зовсім невідоме мені приладдя. А ще гриміли шматки стін, які вибивали для майбутніх труб. Звісно, я розуміла, що все це тимчасово і зовсім скоро життя в маєтку стане значно кращим та зручнішим, проте весь цей пил та бруд зводили мене із розуму. Мене лякало, що сьогодні доведеться ночувати не у власній спальні.

Маєток Корнер нараховував чи не з десяток гостьових спалень, але жодна з них, окрім моєї, Патріка та Кулпеппера, не була у належному стані — занадто дорого було їх утримувати, занадто малим був штат слуг. Я попросила Джинну приготувати до мого повернення батьківський кабінет. Там знаходився чималий диван, який цілком підійшов би для відпочинку.

За обох чоловіків, що наразі мешкали в маєтку, я не дуже переймалася — вони були достатньо дорослими для того, щоб вирішити це питання самостійно. Тільки сподівалася, що не доведеться шукати прихистку в один і той самий вечір. Ясна річ, Патріку я б залюбки віддала місце в кабінеті, коли в моїх кімнатах буде нарешті порядок. Та і його камердинер виявився чудовим молодиком і не покинув би свого господаря напризволяще. А от доля кузена мене взагалі не хвилювала. От якби його ще на додачу привалило якоюсь цеглиною чи він задихнувся від пилу… Радіти цьому було не дуже по-божеськи й горіти мені в пеклі за подібні думки, але такий розвиток подій виявився б дуже доречним!

— Леді, карета готова, — зазирнула до моїх покоїв Джинна. Я навіть не помітила, що вже пора.

— Дякую, — підвелася, розправила поділ теракотової сукні та легко збігла сходами донизу. На ґанку зустріла Кулпеппера й скривилася — дуже сумнівне задоволення від зустрічі. Кузен, навіть коли приходив до їдальні, кривив пику, проте сварок більше не починав. Навіть погрози тримав при собі. Напевно, стримувала присутність Вествуда.

— Люба кузино, яке щастя зустріти тебе без твого рудого простолюдина! —загородив мені шлях чоловік.

— Берріле, поговоримо іншим разом, — я намагалася обійти його, та він робив кроки разом зі мною і пройти повз можна було тільки добряче його штурхонувши. І ця можливість була до біса спокусливою.

— Не поспішай, Дафно, я маю кілька питань.

— Най твої питання почекають до вечері, — я нарешті змогла протиснутися повз, хоч і довелося обтертися об огидного Кулпеппера. — А ще краще до… Ніколи.

— Я наполягаю, — рикнув кузен. — Як так вийшло, що на рахунках Корнер виключно борги, але половину будинку рознесли й це вимагає чималих грошей. Звідки вони? Яким шляхом вони до тебе потрапили?

— Мабуть тим самим, як і твої гроші потрапили до тебе, щоб купувати оцей несмак, — я обмалювала рукою в повітрі кузена. В очах чоловіка загорівся вогник. Щоправда, зрозуміти не вдалося, яка саме думка промайнула в його голові. В одному можна було бути впевненою — нічого доброго йому на думку не спало.

Кузен дійсно останнім часом поміняв більшість гардеробу. От тільки пасував він йому, як корові сідло. Яскраві кольори тільки підкреслювали зеленкувату шкіру, а модні штани — худі криві ноги. Доречними виявилися хіба що капелюхи, які приховували лисину. Але, от невдача, в них неможна було знаходитися у приміщеннях. На додачу, коли він знімав черговий головний убір, його начіс, який Кулпеппер викладав та прилизував з одного боку голови на інший, настовбичувався та робив чоловіка схожим на обідраного півня. Хоча, ним він і був.

— Мені дійсно нема коли обговорювати з тобою покращення маєтку, — я відвернулась та підійшла до карети. Гермес із Еросом нетерпляче переступали з ноги на ногу та тихенько фиркали. Я обернулася та широко усміхнулася кузену: — До речі, є все ж таки тема, яку слід обговорити негайно. Ти маєш сплатити рахунки з продуктових крамниць. Інакше за кілька днів Корі нема з чого буде готувати.

Вхідні двері грюкнули так, що я навіть пораділа присутності майстрів у моєму будинку — раптом щось відпаде, не доведеться когось шукати, щоб полагодив. Я знала, що в кузена здадуть нерви. Воно не було дивно, адже я сплачувала усі рахунки зі своїх власних накопичень, які офіційно не являлися статками Корнер.