Розділ 7. Дафна

Я не бачила Патріка вже другий тиждень. Від самого дня наших заручин. Звісно, він зовсім не був зобов’язаний проводити зі мною кожен день, але таке нехтування і ображало, і змушувало задуматися. Було зрозуміло, що на першому місці в хлопця були пошуки зниклої сестри.

І я також не сиділа весь цей час склавши руки, а навідалася до столичних «папільйоток». Жінки нашої спілки були обурені чи не сильніше за мене і вимагали схопити старого Вествуда за… те, що чоловіки вважають найдорожчим, й трусити, доки його совість та співчуття нарешті не піднімуться зі сраки в район серця та голови. Усією спільнотою вирішили шукати зниклу дівчину: через рідних та через інших «папільйоток» Ізідори. Вирішили навіть розклеїти оголошення про розшук із портретом — раптом хтось бачив або мав якісь відомості. Зараз було головним врятувати Терезу Вествуд, а як відновити її честь, ми вирішимо пізніше.

Залишилося тільки узгодити цей план із Патріком, але він все ніяк до мене не навідувався. Я не була настільки зарозумілою, аби погорджувати можливістю завітати самій, але! Як жінка і як леді, я не могла завітати до дому розпусти. А те, що він оселився в борделі було донесено і не один раз. На другий день, як з’явилося оголошення про наші заручини, посильні приносили мені записки від різних леді. Тож, мені було достеменно відомо не тільки, що мій наречений пан Вествуд мешкав у закладі мадам Фуко, а те, що його коханка до непристойного схожа на молоду герцогиню Гамфрі. І звідки вони тільки знали?

Я скрипіла зубами, злилася та лаялася на Джинну, проте чудово розуміла, що дівчина геть не винна в моєму поганому настрої. Я сумувала за рудим красенем. І ревнувала до чортів в серці і пекельного полум’я в очах. Єдиною користю з мого стану була картина, яку я почала і завершила лише за кілька днів. Щоправда, ці дні пройшли неначе в гарячці — я нічого не їла, тільки пила воду, і майже не спала. Тепер в моїй майстерні підсихала фантастична історія німфи, яка згубила зрадливого нареченого. Очевидно, що наречений був молодий та рудий.

Листи з плітками припинилися кілька днів тому. Можливо, бо леді, які їх надсилали, втомилися чекати на якусь мою реакцію. А яка вона мала бути, якщо ми несправжні наречені? Що я йому могла пред’явити? Хіба що вимагати не робити це настільки показово і не перетворювати мене на посміховисько ще більше, ніж я вже була.

А може, він з’їхав. Це мені не було відомо, а пліткарки не взяли на себе клопіт сповістити про таке зраджену наречену.

Ще з хорошого в моєму житті було зникнення кузена Кулпеппера. Я не дуже тішилася надією, що так буде завжди, але навіть ця перерва давала час дихати вільно.

— Пані, до Вас гості, — на порозі майстерні з’явилася Джинна.

— Хто саме? — я витерла руки об передник та покрокувала до виходу. — Панич Вествуд?

— Його батьки, — зам’ялася моя покоївка, немов підбираючи слова, — старий пан страшенно розлючений!

Я закотила очі. Було очікувано, що рано чи пізно цей індик з’явиться на порозі. От тільки я б віддала перевагу нашій зустрічі, якби на ній був присутній і Патрік. Ось так, із брудними руками та в перемазаному фарбами фартуху, я могла показатися на очі нареченому. Чи навіть Айко чи, тим паче, кузенові. А от перед свекрами, хоч і несправжніми, я мала виглядати пристойно.

— Пригостиш їх ромашковим чаєм, — поспішаючи до власних покоїв, промовила я. — Можеш навіть накапати заспокійливих крапель в чайник. Ніхто не помітить, а всім нам стане в нагоді. І подивись, чи є якісь наїдки в Корі. Скажи гостям, що я спущуся до них за кілька хвилин.

Відображення у дзеркалі дивилося на мене червоними від недосипу очами. На щоці засохла фарба винного кольору, губи були сухі та потріскані — їм чимало доставалося, адже вкусити винуватця моїх нервів я змоги не мала. Із сумом подивилася на відро з водою — якби батько не програв усі гроші та залишився живим, ми б давно оновили маєток, встановили б новітній водопровід і більше не довелося тягати відра з водою: чистою нагору і брудною вниз.

Та часу на спогади геть не було. За розповідями Патріка, його батько не вирізнявся терпінням та тактовністю і цілком міг заявитися прямо до мене в спальню, аби витрясти з мене відомості про сина та розірвання заручин.

Поки я відтирала фарбу та намагалася додати втомленому обличчю свіжості, до кімнати прослизнула Джинна.

— П’ють чай, — прошепотіла ледь чутно, — я вам сукню підготувала. Зелену, як пан Вествуд полюбляє.

— Звідки тобі про це відомо? — із подивом подивилася на дівчину.

— Слуги пліткують, — усміхнулася покоївка, вправно застібуючи вервечку ґудзиків на спині, — пан володіє смарагдовими копальнями і вбирає своїх дружину та доньку в зелене. Щоб гарно виглядало зі смарагдовими прикрасами.

От вже правду кажуть, що прислузі відомо все!

Я спускалася сходами і намагалася підібрати слова, якими привітаю майбутніх родичів. Те, що вони ними, скоріше за все, не стануть, було зараз зовсім неважливо і про то їм знати було не треба. На порозі поправила поділ, потерла руки і ущипнула кілька разів щоки. Зробила глибокий подих та увійшла.

— Вітаю, пан та пані Вествуди. Рада вітати вас у маєтку Корнер.

— Він виглядає занедбаним, — замість привітання промовив старий Вествуд. Насправді, не таким він вже був і старим. Хіба що кремезна статура, яка свідчила про любов до їжі та хмільного пива, додавала кілька зайвих років.