Розділ 4. Патрік

— Я, звісно, дуже вдячна… — вочевидь, Дафна зібрала себе до купи після візиту кузена, проте постукатися кілька разів головою об стіл їй це не завадило.

— Але? — я чудово знав, що після вдячності, зазвичай, йшов нескінченний перелік причин для відмови. Жінка посовалася трохи на стільці, потерла долоні, неначе змерзла та вперилася в мене свинцевим поглядом.

Вона дійсно сьогодні виглядала чудово, я не заради шкіряного кузена то казав. Справді! Сіра жінка в похмурому вбранні кудись зникла, а на її місці з’явилася юнка у світанковій сукні. До речі, це було вперше, коли я побачив Дафну у чомусь, що не ховало її до самого підборіддя. Виявилося, що під не дуже викличним вирізом ховалося цілком пристойне декольте. Звісно, до форм панянок мадам Фуко, було далеко, але баронесі Корнер ті оковиштрикувальні принади були ні до чого. Усміхнувся сам до себе — леді навіть не здогадувалася, що спадало на думку її рятівникові від набридливих кузенів і що він подумки приміряв, як природньо лягає в долоню… Тьфу! Раптом Дафна вирішила б гнати мене в шию прямо зараз, довелося б сперечатися і тягнути час, аби тіло заспокоїлося.

Можна було квітчасто розповідати, що її погляд та витончені манери вразили мене в саме серце, але це було не так. Дафна — приємна жінка, а я — чоловік, для якого кохання в житті не головує. Більше ні. Та природні бажання нікуди не поділися. Яких би зусиль не прикладала «Роза», все одно відчувався присмак підробки. Можливо, саме через це мене тягнуло до баронеси — вона, чи не єдина в моєму оточенні, яка не прикидалася.

— Але, — Дафна нервово підбирала слова і все ніяк на могла підібрати. Зрештою, в очах загорівся вогник. — Хіба все це не схоже на один з романів Аурелії Віндзорської? Вона — дівчина в біді, він — її рятівник. Вони, аби чинити супротив долі, домовилися видавати себе за наречених, але потім кохання перемогло і фіктивне, магічним чином перетворилося на «довго та щасливо»!

— Ну, є певна подібність, — я усміхнувся та покивав головою, — та як на мене, схема цілком робоча. Я не зв’язаний жодними обіцянками щодо іншої, ти виграєш час, щоб вирішити питання зі своїм Кулпеппером. Всі у виграші.

— Те, що мені на руку твоя пропозиція, сумнівів не викликає. А що це дасть особисто тобі?

— Є в мене певна проблема, яку ти, вірогідно, допоможеш вирішити, — план визрів в голові за якусь мить.

Як би там не було, але Дафна — подруга Айко Танако. І колишня коханка маркіза Джоя. Мати справу з колишніми не дуже приємно, та я ж не знав напевно, як саме вони розійшлися і чи не залишилися приятелями. На додачу, до королівського палацу баронесі легше потрапити і просити про милість. Чом би не розпочати пошуки Терези зі зв’язками Дафни?

— Цікаво, — жінка склала руки на грудях та нахилила голову, від чого стало видно, як жилка на шиї відраховує удари серця. — І чим же я можу стати тобі у нагоді?

— Я розповім пізніше…

— Ти розповіси тут і зараз, бо я хочу чітко розуміти, на що підписуюся і чи не влізу в ще більші борги, ніж вже маю!

— Не знав, що ти в боргах, — точніше, я знав, що леді не шикує, але в своїх пошуках інформації про неї точно не намагався покопирсатися в жіночому гаманці.

— А як ти думаєш, чому я живу… Ось так? — задзеленчала виделка, яку Дафна кинула на стіл. Жінка розвела руками, запрошуючи побачити щось, що їй самій видавалося очевидним.

Роззирнувся. Ну, так, маєток потребував ремонту. Цілком непогано було б поміняти шовкові шпалери, які колись були золотаві, а зараз каламутні і лишень із натяком на позолоту. До того ж, по кутах, де було не дуже видно і ніби ховалося за меблями, вони взагалі відклеїлися та висіли, схожі на старе павутиння. Посуд, хоч і добре доглянутий, теж був не новий. Зазвичай, історія тільки додавала речам шарму, але це точно не про тріщинки або рідкі відколи. Килим теж бачив значно кращі часи, коли ще не мав в собі витоптаних стежок. Серветки, фіранки, скатертина — все просто кричало про скрутне становище господині.

Я б міг сказати, що мене відволік зануда-кузен, але насправді майже ніколи не звертав увагу на стан речей. Ясна річ, якщо цей стан не зовсім жахливий і його неможна було ігнорувати. В маєтку Корнер жахливим був тільки Берріл Кулпеппер. На все інше я не зважав.

— Що ж, — знову глянув на жінку, — твої вимоги справедливі, навіть якби ти не мала заборгованостей взагалі.

— Раз так, то чого ти хочеш?

— В мене зникла сестра, — можна було зайти здалеку, але мереживо слів не змінило б того факту, що Терези не було вдома і що до Айсборна вона не дісталася. Ба більше, ніхто її у північному місті і не чекав, як виявилося.

— Коли це сталося?

— В березні.

— Зараз кінець травня! Два місяці минуло! — Дафна підвелася, підійшла до вікна. Вочевидь жінка сама не звернула уваги, що заламувала пальці, але продовжувала те робити. — З юною леді за цей час могло статися все, що завгодно!

— Вона не леді, — поблажливо усміхнувся. Я прекрасно знав, що між панною та леді — прірва.

— Формальності, — баронеса нарешті розчепила пальці, щоб махнути на мене рукою, — які не мають в цій ситуації жодного значення.

— Це має значення!

— Можливо, для тебе! — голос набув глибини та сили, в сірих очах замайоріли іскри від схрещених мечей. — Чи ще для когось. Для мене ж має значення, що дівчина зникла і за два місяці її не знайшли! Чому, до речі? Чому ти так довго зволікав?