Подарунок

Оксана й сама не усвідомлювала навіщо погодилась. Насипавши Касперу ще корму замість святкової вечері, вона одягнула свою теплу куртку та чоботи.  

В останню мить прихопила пару гарного взуття, що більш як місяць чекала нагоди бути вбраною, та косметичку. “Навіщо я це роблю?” — лунав голос в її голові.

Однак, ніби потяг, що зійшов з рейок, вона продовжувала свій шлях не в змозі спинитися. Вони збігали сходами будинку, голосно регочучи. Оксана, що зазвичай боялась видавати зайвий звук, того вечора вирішила, що напередодні свята галасувати дозволено всім.

Матвій відчинив для неї дверцята. Завів авто та, переїжджаючи сніг, виїхав на основну дорогу.

— Куди ми їдемо? 

— До мене!

Доволі швидко вони опинились на одній з центральних вулиць міста. Виявилось, що мешкав Матвій у новобудові. Вони піднялись на одинадцятий поверх дзеркальним ліфтом. Та увірвались до просторої квартири-студії.

— Це я тимчасово знімаю, — почав було Матвій, — потім ми хотіли…

Хлопець осікся. Оксана завмерла на порозі, тримаючи в руках свою фіолетову куртку. 

— Хто вона? — чомусь спитала тихо, ніби боячись емоцій, що могли б проявитись у голосі.

— Моя дівчина. Тобто колишня дівчина, — швидко виправився він, — Марія.

— Гарне ім’я, — Оксана нарешті наважилась поворухнутись.

Вона розмістила всі речі, що мала з собою.

— Кава? Чай? Віскі?

— Чай, — дівчина обперлась на завищений стіл, схожий на барну стійку. Історія з таємничою Марією не давала їй спокою.

— Розкажеш про неї?

— Я готувався провести із нею казковий Новий Рік. А вона сьогодні вранці повідомила, що не приїде. Адже знайшла кохання свого життя!

Непомітно для себе, Оксана опинилась достатньо близько до хлопця, щоб узяти його за руку. 

— Мені дуже шкода, Матвію! Та невже таки кохання? Можливо вона вирішить повернутися?

— Її коханням виявився акціонер з Франції, який до того ж років на двадцять старший від неї, — Матвій не зміг приховати гіркоти в голосі.

— Гроші? — Оксана недовірливо підвела брови, — У мене склалося враження, що в тебе їх достатньо.

— Як виявилось недостатньо для Марії.

Чай парував у чашці. Матвій якимось дивним поглядом дивився на її руку, що стискала його.

— Вибач, — чомусь прошепотіла Оксана та розімкнула пальці.

— За що? — засміявся Матвій низьким сміхом, — Ти ж на це посприяти не можеш!

— Думала, так буває тільки в серіалах.

— Так, в серіалах не найкращої якості.

Знову Оксана піймала себе на думці, що сміялась заливисто, наче в дитинстві.

— То який у нас план? 

До чаю Матвій вийняв Брі та Камамбер. Тож Оксані довелось докласти зусиль, аби не з’їсти все це за одну хвилину.

— Збираймося на вечірку! Ти казала, що тобі немає в чому йти. Тому зараз нам підвезуть кілька вечірніх луків.

— Зараз? Привезуть? — я переводила погляд з годинника, що висів на стіні, на Матвія, що сидів хижо посміхаючись. — Як тобі вдалося?

Хлопець невиразно знизав плечима.

— У сусіда дружина займається продажем речей через інтернет. Вона нам знайте кілька варіантів, що є в неї під рукою. 

Ніби в підтвердження його слів, пролунав заливистий дзвоник. Матвій відкрив двері. Чоловік із шапкою Санта Клауса на голові стояв на порозі з руками повними пакунків. 

Він усміхався весело, хвацько підморгнув мені та, побажавши щасливого Нового Року, зник так само стрімко як і з’явився.  Оксана роздивлялась пакунки з одягом водночас кам’яніючи від ніяковості та радіючи, як дитина на святвечір.

— Іди обирай! — усі пакунки Матвій вручив дівчині.

— Але…

— Жодних але! Який вибереш — той твій! Вважай це подарунком на Новий Рік.