Розділ 7. Мисливська ліцензія за пів ціни

Отже, він там був.

Вперше публікація нового присвяченого мені допису на «Кафедрі срачів» не викликала в мене відчаю, а змушувала зацікавлено наморщити лоба. Бо тепер, коли я визначилась з планом дій, ЦЕ ставало зачіпкою: той, хто оббріхував нас із ректором, був присутній на тому фуршеті. Хай навіть там швендяло чимало що викладачів, що студентів, але це — однозначно звужувало колу пошуку.

Та головне…

Я зрозуміла це, трохи дослідивши спочатку всі дописи, де продукувалась ця маячня про нас із ректором. А потім — прогортавши весь канал, аж до найперших дописів. І задоволено, трохи шалено загиготіла. Тому що моя підозра підтвердилась.

По-перше, майже всі дописи, де продукувався найзліший, найвигадливіший наклеп, найбрудніші байки та плітки про мене… були написані однією людиною. Це ставало ясно, як божий день, варто було ретельніше проаналізувати текст. Хоч він і намагався трохи змінювати стиль в різних дописах, та головні гачки лишались.

По-друге, виходячи з того самого аналізу тексту, той, хто зараз активно плодив ці плітки, був ніхто інший, як адмін каналу, чиїй клавіатурі належали ті самі найперші дописи, що тут публікувались — іще до того, як канал розкрутився й інші студенти почали активно присилати свої плітки.

І по-третє, він не помилився, був введений в оману і його занесло. О-ні-ні! Цей паскудник навмисне максимально все вивертав. А головним доказом цього були відео, додані до останнього допису. Про той самий фуршет.

Перше — знятий майже з самого початку виступ Діви Кей, який закінчувався вином в обличчя ректорові та її промовою. Після якої я, налетівши до неї зі спини, вже й сама виплескувала на неї вино.

Та тільки на цьому місці відео обривалося! Хоча правильніше буде сказати — саме на цьому місці його обрізали.

А друге, зняте на той самий телефон, з того самого ракурсу, починалося вже після всього того, що я виговорила їй! На цьому відео ми з ректором просто йшли разом геть із актової зали, лишаючи позад себе шоковану Діану. В самому дописі, звісна річ, про ті мої слова також не було сказано жодного слова. Лише фантазії про те, чим ми з ректором, такі розпусні курви, займалися після того, як пішли, принизивши бідосю-суперзірку.

Отже, проти нас із Сергієм грав особисто адмін «Кафедри срачів», який навмисне почав травити нас, намагаючись зруйнувати нам життя. Та вишукуючи будь-які зачіпки, роздував з кожної мухи не те що слона, а цілого диплодока. Все заради того, щоб всі вважали нас не просто коханцями, а мало не втіленням світового зла.

Проте хто ж цей вилупок? Хтось зі студентів, які заздрять мені? Чи викладач, що мав зуб на нового ректора — наприклад, через те, що той «вкрав» у нього посаду, на яку той сам мітив?

Саме це нам тепер належало з’ясувати.

Видихнувши, я закрила «Кафедру срачів»… а потім зробила епохальну помилку: відкрила інстаграм Діани.

Що ж, це було абсолютно очікувано! Але в мене все одно зуби самі по собі заскреготали. Як не дивно — пост болю та страждань, в якому викладено ті самі відео з «Кафедри», плюс мільйон сторіз на цю ж тему.

Повільно видихнувши, я відклала телефон та зосередилась. Час починати шоу!

* * *

— Тобто?! Поясніть-но, пані Сидоренко! — закашлявся сивочолий дід, аж почервонівши від обурення. Втім, такої реакції слід було чекати від членів тієї сумнозвісної комісії, яка нещодавно заслуховувала наші з ректором свідчення щодо цього гидкого інтернет-скандалу.

І от тепер, коли на прохання Сергія ця комісія зібралася знову, аби послухати, що ж ми збираємося їм сказати, я викотила заяву, після якої в усіх їх щелепи повідпадали!

— Що означає, ми жодним чином не повинні реагувати на які завгодно скандальні матеріали, пов’язані з вашим нібито романом, навіть якщо це будуть абсолютно недвозначні фотографії та відео?! — видихнув інший з мудрих дідів.

— Саме це і означає, — усміхнулась я. І хоч розуміла, що краще скоріше все пояснити, а не продовжувати насолоджуватись їхніми мармизами… але справді було складно втриматись від такого милого бешкету. Та врешті, поки вони тут всі від інфарктів не повмирали, а ректор не вбився фейспалмом, довелося брати себе в руки, і повернувши на шалене обличчя хоч трохи серйозний вираз, проговорити: — Як ви знаєте, анонімний телеграм-канал розпускає про нас із паном ректором ті гидкі плітки. І спершу може здатися, що хтось просто собі чогось нафантазував, та запустив цей маховик… Але проаналізувавши ситуацію охололим розумом, я зрозуміла, що вся ця історія — цілеспрямована справа рук якогось негідника, який має зуб або на мене, або на пана Череду. А коли це так, то він очевидно не збирається зупинятись, тож продовжить активно нас оббріхувати, аж поки йому не вдасться досягти своєї мети, та остаточно зруйнувати комусь із нас життя… а може навіть нам обом. Просто бо так веселіше — потягнути другого слідом за тим із нас, хто є його мішенню.

— Проте я не розумію, чому в такому разі ви вирішили навмисне дарувати йому ще більше цього… контєнту? — пробурмотів скрипучим голосом худорлявий дід з обвислою шкірою, щедро обсипаною пігментними плямами.

— Тому що так ми збираємось заманити цього мерзотника в пастку! — з азартом заявила я, і надто захопившись, аж ляснула долонею по стільниці. — Наразі ми з паном ректором маємо дуже широке коло підозрюваних. І нашою метою є звузити це коло, зробивши наживку із самих себе. Щоб усе вийшло, наживка має бути максимально ласою для того мамограя. А що може бути для нього ласішим за можливість отримати дуже жирні фото та, можливо, навіть відео, за допомогою яких нас та пана Череду можна буде серйозно дискредитувати? Та кожен раз, коли на наживку клюватиме саме рибка з певної групи, ми будемо звужувати наше коло підозрюваних. Аж поки нарешті не схопимо цього паскудника за зябра!