Розділ 15

Повільно розплющуючи очі, я поступово усвідомила свій нетверезий вчинок. Я йому освідчилася. Все йому сказала. Неможливо, щоб це було правдою, і ймовірніше за все, я зараз зрозумію, що це сон і видихну з полегшенням, але натомість… Я прокинулася в чужій кімнаті! Мене підкинуло на ліжку, і огледівшись впізнала квартиру Марка, а сам господар сидів за столиком, тицяв планшет, і пив каву, яка розпахтілася на всю кімнату.

– Прокинулася?.. - навіть не глянувши в мій бік, вимовив Марк. – Кава? Чай? Молоко? Похмільний суп?

– Гадки не маю, що таке похмільний суп… - пробурмотіла я, і знову впала на подушку. – Пробач…

– За що? - Марк занепокоєно повернув до мене голову, витріщивши темні очі. – Тільки не кажи, що шкодуєш про свої слова, якщо не хочеш, щоб я здурів остаточно. Це буде надто боляче. 

– Бідолашний… - усміхнулася я, і заплющила очі, щоб не соромитися. – Я шкодую, але через інше.

Марк мовчки підійшов до ліжка та присів на край. Від нього пахло кавою та чимось домашнім, ніжним, зовсім не небезпечним і чужим. Мій затишний сусід, якого так приємно бачити вранці. Я зовсім вимкнула свій запобіжник…

– Через що? Шкодуєш через поцілунок? - насторожено спитав хлопець. Я подивилася на його розгублене обличчя знизу вгору. Як я могла не помічати раніше його щирості? Марк вдивлявся у моє обличчя з такою пильністю, ніби намагався вловити момент, коли я знову заховаюся в мушлю. – Чи через те, що задрихла і кинула мене самого вночі?

– Невже я ні на що не здатна без допінгу? Невже нічого б ніколи тобі не сказала, якби не випила? - зітхнула я, і Марк з полегшенням посміхнувся, схопивши мене за руку тремтячими пальцями. – Мовчала б далі, відшивала, гримала, істерила, а потім би спостерігала, як ти одружуєшся і живеш своє краще життя без мене. 

Марк голосно розсміявся, і влігся поруч, пригорнувши мене до себе. Я розгублено дозволила йому це зробити, проте обіцняти у відповідь не наважилася. 

– Я б ніколи цього не допустив. Невже гадаєш, що я залишився в Україні заради того, щоб знайти когось іншого? Я не поїхав через тебе, - серце застукало у вухах після його слів. Що за маячня?

– Що ти хочеш цим сказати? Я настільки тобі подобаюся?

– Так приємно теревеніти, але тобі треба поснідати. Розмови потім, - Марк поцілував мене в маківку, і скочив з ліжка. – Похмільний суп – це наша корейська класика, хаджанг-гук. Кажуть, він виганяє демонів минулої ночі, але я не впевнений, що хочу, аби твої демони пішли. Мені вони подобаються. Особливо ті, що кажуть правду.

– Я поводилася жахливо, - я закрила обличчя долонями, відчуваючи, як горять щоки. – Прийшла посеред ночі, говорила так зухвало... А потім цей поцілунок… Все не так мало бути. 

– А потім ти заснула прямо піді мною, - перебив Марк, і в його голосі почулася ледь помітна усмішка. Він вже куховарив, гримів каструлями, і виглядав дуже органічно. Я нарешті наважилася встати, попри піжаму, яка тепер здавалася надто відвертою для демонстрації. Повільно вирушила до Марка. – Припини себе муштрувати. Все було чудово, бо ти вперше не намагалася тримати дистанцію, а просто була поруч. 

Він готував, не дивлячись на мене. Навіть не помітив, як я підійшла, і обійняла його ззаду. Хлопець завмер з лопаткою в руках. М’язи напружилися, а серце закалатало так, що навіть я відчувала. Тільки не відштовхни його, Інга, благаю… Не відсахнися. Не втечи.

– Я не хочу ні про що шкодувати, - нарешті прошепотіла я, притискаючись до його спини, наче до безпечного прихистку. – Я просто не знаю, що з цим робити. Не знаю, що робити далі, і як поводитися. Це не вписується в жоден мій план. Я не маю алгоритму… 

– До біса алгоритми, - Марк кинув лопатку в пательню, різко розвернувся, підхопив мене на руки, і усадив на стіл. Обличчя до обличчя. Очі в очі. Навіть подихи змішалися. Здавалося, що я зараз знепритомнію від хвилювання. – Лялечко… Давай почнемо з похмільного супу. А плани… І алгоритми… Все вийде. Не думай про нас, як про катастрофу, яка вимагає вирішення. 

Я зависла, вдивляючись в його очі, але Марк усміхнувся і продовжив готування. Легке розчарування. Він не поцілував мене, а я не наважилася першою це зробити. Я вже з глузду їду, а що буде далі? Спокій чи повне божевілля?

– Одягни мою кофту, в тебе такі холодні руки, - турботливо сказав Марк.

Я злізла зі столу, одягнулася в велику чорну худі, і почала допомагати накривати на стіл. Постійно відволікалася. Його руки… У нього були дивовижні пальці – довгі, з вираженими суглобами, і зараз вони спритно нарізали зелену цибулю. Я стежила за кожним рухом, за тим, як перекочуються м’язи на його передпліччі, коли він помішував щось у каструлі. А потім мій погляд піднявся вище – до його плечей і шиї. До губ… От дідько… Що ж відбувається?..

– Інга, якщо ти й далі так на мене дивитимешся, все підгорить від твого погляду, - не відводячи погляду від продуктів, кинув Марк. Я здригнулася, і різко опустила погляд в порожню чашку.

– Я... Я просто задумалася. Про те, як ти це все робиш… Так вправно… Молодець.

– Ага, звісно. Матусина гордість, - він нарешті обернувся, тримаючи в руках дві піали, від яких йшла пара. Марк поставив страви на стіл, потім зробив нам каву, і ми нарешті всілися за сніданок. – Смачного, кохана, - видав він, і я поперхнулася слиною. Добре, що хоч ще не почала їсти. Любить же він мене бентежити.

– Навзаєм, - пробурмотіла я, дивлячись на їжу.

Я обережно сьорбнула гострий, пряний бульйон. Він справді діяв – туман у голові почав розсіюватися, але на зміну йому прийшло чітке усвідомлення: я сиджу на кухні в чоловіка, якому вчора відкрила серце, і від якого тепер не зможу ховатися. Моє життя остаточно зміниться. Господи… Так різко, несподівано…

– Смачно, - прошепотіла я.

– Невже? Хіба це здорова їжа? Вона ж гостра і насичена, - Марк усміхнувся, розглядаючи мене з неприхованим задоволенням. 

– Припини дражнитися, - відмахнулася я.