Розділ 8

Через декілька днів сталося диво – нарешті полагодили ліфт. Ледь не пішла за звичкою пішки, але потім зупинилася, і натиснула на кнопку. Поки чекала, що відкриються одні двері, відкрилися інші – двері Марка. І вийшов він сам. ​Я сподівалася, що ліфт приїде раніше, і я встигну поїхати від нього, але ось вже ми стояли поруч і чекали разом. Його волосся було трохи вологим, мабуть, щойно з душу. Розстебнуте пальто, водолазка і темні джинси. Він так прагне застудитися?

– Невже і до нашого будинку цивілізація дійшла? - зітхнув Марк, ніби не знав, що ще можна сказати. Я промовчала. Я не вмію вести розмови ні про що. – Ти в школу?

– Так, треба вчитися, - відповіла я, і Марк голосно розсміявся, що мені стало незручно. – Ти збожеволів?

– Не знав, що ти вмієш жартувати, - якби тупо це не прозвучало, він здавався щирим, а я ймовірно почервоніла. – Як багато я про тебе ще не знаю, просто жах.

– Тобі пощастить, якщо так буде і надалі, - усміхнулася я, і увійшла в ліфт. – А ще в тебе кепське почуття гумору.

Марк зайшов слідом, і маленький простір старої кабіни миттєво зменшився вдвічі. Чорт забирай… Я відчула, як напружуюся, і миттєво притулилася до холодної металевої стінки, немов намагаючись втиснутися в неї.

Марк не був напівголим, як колись вночі, але його присутність відчувалася набагато сильніше, ніж в минулі рази. Ми вперше знаходилися вдвох в такому тісному приміщенні. ​Від Марка чувся складний, п'янкий аромат: суміш дорогого чоловічого одеколону з теплими нотами амбри і легким, тонким запахом олійної фарби та розчинника. Запах творчої майстерні. Цей запах дурманив, і я лаяла себе за те, що взагалі його ідентифікувала. Здавалося, ліфт їде з черепашою швидкістю, а кожен сантиметр заповнений його киснем.

– Скучила за мною? - запитав Марк, розбиваючи дзвінку тишу. – Так пильно роздивляєшся… Можу скинути тобі своє фото.

​Я ледь помітно здригнулася і відвернула голову в інший бік. 

​– Я скучила за тишею, і за робочим ліфтом. Тільки забула, що нахабні сусіди теж можуть на ньому їздити.

– Боляче, - він посміхнувся куточком губ. – Але я на тебе не злюся. Я стараюся тобі догодити, як можу. Вночі тихий, як мишка. Помітила?

– Авжеж… Більше нічим не займалася, тільки аналізувала твою поведінку, - закотила я очі, а Марк мене обійняв. Різко і несподівано. Я відштовхнула його. – Зовсім хворий?!

– Вибач! Мені здалося, що кабіна хитнулася, так злякався! - награно жалівся він, і двері відчинилися. 

– Ліфт приїхав, тому і хитнувся. Бовдур ненормальний! 

​Я вилетіла з ліфта, навіть не попрощавшись, але Марк пішов слідом, і насправді… Мені пощастило. Коли я спускалася з ґанку, то послизнулася на сходинці, і Марк спіймав мене, схопивши на руки. Серце калатало, як скажене. Він схилив голову, зосереджено дивлячись в мої очі, і можна було подумати, що я дійсно змусила його хвилюватися. 

– Ти як, лялечко? - тихо спитав Марк. – Не забилася?

– Ні, все добре. Я не встигла, - чемно відповіла я, і навіть не заперечувала, коли Марк поніс мене далі. Зупинився біля лавки, і почав роздивлятися. – Що ти робиш?..

Марк зосередився на моїй правій руці, потім дуже обережно торкнувся зап'ястка, наче щось в цьому розумів, і трохи підняв рукав. Його шкіра здавалася гарячою, хоча з нас двох я була одягнена більше. Моє серце пропустило удар.

– Ти така неохайна, - прошепотів він, і його голос прозвучав надзвичайно глибоко. 

– Що? - я спробувала висмикнути руку, але його дотик був неочікувано чіпким.

– Кадмій жовтий, - Марк ледь помітно провів великим пальцем по тильній стороні моєї долоні. Там, біля краю манжета светра, була крихітна, яскрава плямка фарби. – Схоже, сувора вчителька, все ж таки, має дикі кольори в душі, і вміє порушувати правила.

​Я висмикнула руку, як від вогню. Його шкіра залишила на моїй руці відчутний слід.

– Вона просто не змилася вчора після занять. Не треба шукати в цьому таємні сенси, - мій голос тремтів, наче я в чомусь завинила.

– Звісно. Я просто дивуюся, Інго, як ти вмієш приховувати себе. Як ту плямку. Всі ґудзики застебнуті, ніяких емоцій, ніякого кольору. Ти як ідеально натягнуте на підрамник, але ще не розписане полотно. Дуже напружене. Дозволиш мені зробити кілька мазків?

Марк підійшов ближче, заблокувавши мені особистий простір. Його очі стали серйозними, без жодного натяку на глузування. Лише пристрасть і жага. По моїй спині пробігли мурахи. 

– Хіба мистецтво не в тому, щоб випустити кольори назовні? - хрипко договорив він, майже мені на вухо, і мене охопила паніка.

Моя щока горіла від його подиху, а в голові луною відбивалися його слова: “Випусти кольори назовні”. Я не витримала цього тиску, різко відштовхнула Марка, поваливши на сніг, і побігла геть. 

Коли озирнулася, то побачила, що він сидів на снігу і дивився мені вслід з легкою, хитрою, але тепер ще й переможною усмішкою.