Намалюй наше кохання знову
Епілог
Минув рік.
Сонце яскраво освітлювало простору художню майстерню в центрі міста. Скрізь стояли готові полотна, пахло свіжими фарбами та дитячим сміхом. На великому килимі посеред кімнати повзав маленький темноокий хлопчик, який наполегливо намагався дотягнутися до іграшкового дерев'яного кораблика.
Соломія стояла біля нового великого мольберта, завершуючи нову картину. На ній більше не було сірих тонів чи похмурого міського асфальту. Тільки безкрає, синє, спокійне море, яскраве сонце і велике судно, яке впевнено йде курсом уперед.
Ззаду тихо підійшов Дамір. Він обійняв її за талію, притискаючи до своїх міцних грудей, і поклав підборіддя на її плече, заглядаючи на полотно.
— Красиво, — тихо сказав він, цілуючи її у скроню. — Ти справді намалювала наше кохання знову.
— Ні, Даміре, — посміхнулася Соломія, повертаючись до нього і ніжно обіймаючи його за шию. — Ми намалювали його разом. І цього разу ці фарби вже ніколи не змиє жоден шторм у світі.
#4395 в Любовні романи
#1994 в Сучасний любовний роман
шлюб із примусу, від ненависті до любові, зрада_кохання_випадкова зустріч
Відредаговано: 13.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
