Розділ 14. Останній причал і малюнок-оберіг

День відплиття зустрів їх важким сірим небом та пронизливим портовим вітром. Соломія стояла на причалі, загорнувшись у тепле пальто, яке їй купив Дамір. Пологи мали відбутися вже за два місяці, і великий живіт змушував її рухатися повільно, обережно. Дамір тримав її за руку, не звертаючи уваги на метушню матросів навколо та гучні крики портових кранів.

Його зазвичай суворе обличчя зараз виражало глибоку тривогу. Він уперше в житті йшов у море з таким важким серцем. Раніше рейс був для нього просто роботою та втечею від самотності, але тепер тут, на березі, залишався весь його всесвіт.

— Я повернуся до того, як наш син зробить свій перший подих, Солю, — тихо пообіцяв Дамір, поправляючи комір її пальта, щоб захистити від холодного морського вітру. — Контракт короткий, лише на шість тижнів. Капітанія порту пообіцяла відпустити мене одразу після розвантаження в кінцевому пункті.

Соломія сумно посміхнулася, ковтаючи сльози, які підступали до очей. Вона дістала з сумочки невеликий, акуратно складений аркуш цупкого художнього паперу.

— Це тобі, — вона вклала його в його велику долоню. — Мій оберіг. Обіцяй, що відкриєш його, коли вийдете у відкрите море.

Дамір бережно сховав папір у внутрішню кишеню форменого кітеля, прямо біля серця.
— Обіцяю.

Він обійняв її — обережно, щоб не притиснути живіт, але водночас так міцно, наче намагався запам'ятати кожну лінію її тіла, запах її волосся та тепло шкіри. Його губи торкнулися її чола, а потім — губ у тривалому, ніжному й водночас прощальному поцілунку.

— Я кохаю тебе, Солю, — вперше вголос вимовив ці слова Дамір. Його голос здригнувся.

— Я теж кохаю тебе. Повертайся швидше, — прошепотіла вона вслід, коли він нарешті відпустив її руку і попрямував до трапу величезного судна.

Уже через годину корабель повільно відходив від причалу. Дамір стояв на містку, тримаючи штурвал, і коли судно вийшло у відкрите море, він нарешті дістав малюнок Соломії.

Розгорнувши аркуш, капітан відчув, як його серце стиснулося від ніжності. На малюнку була зображена їхня майбутня родина. Він — у капітанській формі, вона — щаслива й усміхнена, а на його руках — маленький хлопчик, який тримав у крихітній ручці іграшковий кораблик. У кутку дрібним, красивим почерком було написано: «Капітану нашого щастя. Ми чекаємо на тебе вдома».

Дамір посміхнувся, притиснув малюнок до грудей і подивився на безкрайній горизонт. Він ще не знав, що вже за кілька днів страшний шторм та напад на судно заберуть у нього цей малюнок, його корабель і саму пам'ять про дівчину, яка подарувала йому цей оберіг.