Розділ 7. Гнів і пошуки правосуддя

Зв'язок у старому таксофоні шипів і тріщав, але коли на іншому кінці дроту пролунав важкий, рідний голос дядька, Соломія не стрималася. Сльози ринули з її очей суцільним потоком. Ковтаючи образи та задихаючись від плачу, вона розповіла йому все: про брудні наміри Віктора, про те, як тікала босоніж під дощем, про нічний бар і про фатальну помилку в готелі з незнайомцем. Вона зізналася, що не знає цих хлопців, але під серцем уже носить дитину.

На мить у слухавці запала така тиша, що Соломії здалося, ніби зв'язок обірвався. А потім вона почула важке, звірине дихання дядька. Його кулак із силою гупнув по дерев'яному столу в селі. Дядько Іван був чоловіком старої закалки — суворим, принциповим і з крутим норовом. Для нього честь родини була дорожчою за життя, а Віктора він і раніше недолюблював за зверхність.

— Чекай мене. Завтра буду в місті, — коротко відрізав дядько і кинув слухавку.

Наступного ранку Іван уже стояв на пероні столичного вокзалу. Його широкі плечі, обвітрене обличчя та важкий погляд виділяли його з натовпу міських жителів. Першим ділом він заїхав до Соломії в її крихітну кімнатку. Побачивши зблідлу, залякану племінницю, він не став її картати — лише міцно обійняв своїми мозолястими руками.

— Віктора я дістану пізніше, через поліцію та суд, — глухо сказав Іван, стискаючи зуби. — Але спочатку ми знайдемо того, хто зробив тебе заміжньою без вінця. Дитина не буде байстрюком. Він відповість за все.

Пошуки виявилися непростими, адже Соломія пам'ятала лише назву бару — «Каюта». Озброївшись цією інформацією, дядько ввечері вирушив туди. Він не став ні з ким церемонитися. Іван підійшов прямо до бармена, міцно сховав його за комір сорочки і витягнув на розмову в підсобку.

— Слухай сюди, хлопче, — процідив дядько, демонструючи свій важкий кулак. — Три тижні тому тут сиділи двоє. Один капітан, другий — його п'яний товариш. Вони забрали звідси дівчину під дощем. Мені потрібні їхні імена та адреси. Зараз же.

Бармен, злякавшись не жарт, швидко згадав ту ніч, адже Дамір був постійним гостем і відомим у місті капітаном, а Маркіян часто влаштовував галасливі застілля. Оскільки Дамір користувався авторитетом у морських колах, знайти його через капітанію порту чи спільних знайомих Маркіяна для розлюченого та рішучого дядька стало справою кількох днів.

Іван дізнався все: де працює Маркіян, де живе Дамір і в яку пастку потрапила його племінниця. Попереду була важка розмова віч-на-віч із тими, хто думав, що нічна пригода залишиться безкарною.