Розділ 5. Уламки дзеркал і сірий ранок

Ранок не просто прийшов — він ударив Соломії в очі безжальним, холодним світлом, яке пробивалося крізь брудні шибки готельного номера. Першим, що вона відчула, був нестерпний, пульсуючий біль у скронях. Але цей фізичний біль здавався нічим порівняно з тією чорною, липкою порожнечею, що оселилася в її грудях.

Вона різко сіла на ліжку, підтягнувши до себе ковдру, і озирнулася. Кімната була порожньою. На сусідній подушці залишилася лише вм'ятина. На тумбочці, прямо біля дешевої склянки з-під води, лежали кілька зім'ятих купюр. Гроші. Він залишив їй гроші, ніби розрахувався за товар.

Соломія закрила обличчя долонями і вперше за цю добу заридала вголос — безпорадно, ридаючи так, що здригалися плечі. Їй хотілося змити з себе цю ніч, стерти з пам’яті кожну хвилину. Вона відчувала себе заплямованою, розбитою на тисячі дрібних уламків, які вже ніколи не вдасться склеїти докупи. Усе, що вона так берегла в селі — свою чисту душу, свою гордість, свої мрії — тепер було розтоптано. Спочатку рідним дядьком, який бачив у ній лише живе м'ясо, а потім цим випадковим хлопцем із бару, чиє обличчя тепер здавалося розмитою плямою в її пам'яті.

Вона підійшла до великого дзеркала у шафі. Звідти на неї дивилася чужа дівчина. Волосся сплуталося, під очима залягли темні тіні, а на шиї червоніли сліди від чужих поцілунків. Соломія опустила погляд нижче — туди, де куртка ледь прикривала порвану Віктором сорочку.

«Академія... виставки... нове життя...» — згадки про вчорашні мрії відгукнулися в голові гіркою, майже божевільною усмішкою. Яка Академія? Хто вона тепер? Дівчина, яка втекла з села, щоб стати нічим у великому, жорстокому місті.

Найстрашнішим було те, що їй не було куди йти. Повернутися в село — означало зізнатися тітці й дядькові, що брат, якого вони вважали благодійником, — чудовисько. Вони б не повірили, або це розбило б їхні бідні серця. Залишатися тут — не було ні грошей, ні речей. Її улюблений альбом, її малюнки — усе лишилося в лігві Віктора. Разом із малюнками там залишилася й стара Соломія.

Вона взяла гроші з тумбочки — гидуючи ними, але розуміючи, що без них вона просто помре на вулиці від голоду, — взула свої брудні, поранені ноги в знайдені під ліжком чиїсь старі готельні капці й вийшла в коридор. Вона ще не знала, що цей готельний номер став лише початком її нової, ще складнішої історії, а під серцем уже зароджувалося життя, яке незабаром змусить її боротися з усім світом.