Розділ 1. Малюнки на старому горищі

Соломія вміла бачити красу там, де інші помічали лише сірість та вбогість. Для всього села старий, порослий мохом паркан біля її хати був просто купою гнилих дощок, які давно пора було пустити на дрова. Але для неї, коли на нього падало останні косі промені вечірнього сонця, він ставав золотим. Дівчина притискала до грудей пожовклий альбом — свій єдиний і найбільший скарб — і швидко робила начерки залишком вугілля, яке поцупила з печі.

У неї не було дорогих професійних фарб, якісних пензлів чи текстурного паперу, про які так часто розповідали у відеороликах в інтернеті. Останні кілька років Соломія малювала тим, що вдавалося знайти: недогризками простих олівців, танною аквареллю, яку колись на Новий рік подарував дядько, та навіть соком диких ягід. Але на папері ці скромні матеріали оживали. Портрети втомлених односельчан, безкраї пейзажі навколишніх полів та величні, витончені будівлі вигаданої нею Академії мистецтв — усе це зберігалося на старому, затишному горищі, де пахло сушеною м'ятою, чебрецем та старим пилом. Це був її особистий всесвіт.

— Солю! Ану спускайся, помічнице! Корову треба зустрічати! — почувся знизу гучний, але втомлений голос тітки.

Соломія здригнулася, акуратно сховала альбом під стару ковдру, щоб не замазати вугіллям інші сторінки, і поспішила вниз дерев'яною драбиною. Життя без батьків, яких вона майже не пам'ятала, навчило її бути слухняною, непомітною та безмежно вдячною. Тітка з дядьком виховували її як рідну доньку, ділили з нею останній шматок хліба, але жили вони дуже бідно. Дядькові руки ніколи не заживали від важкої праці на землі, а тітка щовечора довго рахувала копійки на кухні, тихо зітхаючи над рахунками за світло. Соломія знала: навчання в місті — це недосяжна мрія. Красива казка, якій не суджено збутися, адже платити за навчання та житло в столиці їм просто нічим.

Все змінилося за один теплий вересневий вечір.

Дорога, блискуча чорна машина, яка з важким гуркітом під'їхала до їхнього старенького паркану, здавалася прибульцем із іншого, недосяжного всесвіту. З неї вийшов чоловік у бездоганному дорогому костюмі, від якого на метри пахло елітними парфумами та великими грошима. Це був Віктор — рідний брат тітки, який багато років тому виїхав до столиці й побудував там успішний бізнес. З провінційною родиною він майже не спілкувався, вважаючи їх нижчими за свій статус, тому його раптовий візит став для всіх шоком.

За вечерею Віктор поводився як справжній благодійник, хоча в його манерах відчувалася зверхність. Він щедро хвалив скромні частування тітки, розпитував про господарство, а коли помітив на краю столу випадково забутий ескіз Соломії, його очі дивно, хижо блиснули. Чоловік узяв у руки аркуш і довго роздивлявся портрет дядька, виконаний звичайним олівцем із неймовірною, майже живою точністю. В кожній лінії відчувалася душа.

— Значить, малюєш? — Віктор повільно перевів погляд на Соломію, оглядаючи її з ніг до голови. Його оцінюючий, занадто пильний погляд на мить змусив дівчину ніяково стиснутися і поправити рукава старої трикотажної кофтинки. — Талант є, причому серйозний. Марнуєш ти себе тут, дівчинко. Хочеш вчитися в омріяній Академії?

У Соломії перехопило подих, а серце забилося десь у самому горлі. Вона лише безпорадно кивнула, боячись навіть поворухнутися, аби не сполохати це миттєве видіння.

— Я заберу її з собою в місто, — впевнено і вагомо заявив Віктор, повертаючись до сестри та злегка поплескуючи по кишені піджака. — Оплачу їй перший курс, виділю окрему кімнату у своїй квартирі. Нехай дитина вибивається в люди, я допоможу. Родичі ми чи ні, зрештою?

Тітка сплеснула руками і розплакалася від несподіваного щастя, дядько міцно, до хрусту потиснув братові руку, щиро дякуючи за таку неймовірну щедрість. Усі вірили, що сталося справжнє диво. Сама Соломія тієї ніч так і не змогла заснути — вона тремтячими руками збирала свою скромну дорожню валізу, бережно загортаючи малюнки в чисті рушники. Вона дивилася у вікно на нічне село і вірила, що доля нарешті посміхнулася їй, а попереду — лише фарби, виставки та нове щасливе життя.

Вона навіть уявити не могла, що людина, яка пообіцяла відчинити для неї двері в омріяне майбутнє, насправді веде її в найтемніший кошмар її життя.