1. Хрещена

– Боже, як я хвилююся… – сказала Ліна вглядаючись в обличчя подруги по той бік екрана, – закрий очі, я повинна на нього попісяти.

– Після того, як я витягла з тебе той тампон, між нами не може бути жодних таємниць, заспокойся. Ой, носом чую, що хрещеною буду – сміялась Ксюша, – скільки там чекати? 

– 5 хвилин. 

– Ну то й добре. У мене новина для тебе, – світловолоса дівчина з сірими очима в екрані телефону помахала квитками, – прилітаю в ніч перед Різдвом!

– А квитки навіщо? Ти б і на мітлі справилась, - пожартувала Ліна. Дівчачий регіт луною відбився від білих стін ванної кімнати.

– Циц, я майбутня хрещена! Про мене не можна так казати, бо дитя буде вредне. 

Ліна вдивлялась у тест на вагітність. Вона хотіла дитину від Артура, але ж вони не одружені. Вона закохалась в нього минулої зими, коли вперше зустріла на Новорічній вечірці. Артура завжди оточувало багато жінок. Вони світили перед ним білими зубами, витинали декольте й голосно сміялись. Не сказати, що хлопець був як намальований, але він мав свій шарм: жива манера говорити, іронічність і увага до деталей. Їхній роман з Ліною закрутився з компліменту її сережкам 2 місяці тому, з того часу вона їх не знімала.

– Мала! – гукнула Ксюша, – не нагнітай! Розкажи краще, як ви з’їздили в Карпати? 

– А сама не здогадуєшся? – відказала дівчина, – добре з’їздили. Ми жили в такому премилому дерев’яному будиночку. Там на першому поверсі висів в’язаний гамак навпроти каміну. Вечорами, накатавшись на лижах, ми лягали в нього удвох, так близько-близько, і терлись носиками, як ескімоси, - блакитнооке дівча посміхнулось, – Я думаю він любить мене…

–У всіх, хто тебе знає, немає іншого вибору окрім любити тебе. Та й навіщо б він возив тебе скрізь, якби не кохав? – підтримувала подруга.

–Я вагітна! – злякано подивилась в камеру Ліна.

Ксюша на секунду застигла, ніби не повірила та вже за мить почала тараторити:

–Мала, вітаю! То що, мені повертатись до Києва назавжди, щоб похресника няньчити? О Ліна, я організую ваше весілля. Він у тебе хлопчик заможний, я тобі таке свято влаштую! Ти навіть якщо на весіллі народиш, ніхто й не помітить, – у Ліни вже потемніло в очах. 

– Ксю, мені трішки переварити треба та й з Артуром обговорити. Господи, сподіваюсь він зрадіє. Відключаюсь коротше, люблю тебе!

– І я!

Світло в кімнаті світило так само, але Ліні здавалось, що лампи розжарювання блимають. Раптом вона відчула всі свої нутрощі, гарячі ніби їх дістали з печі. Чомусь їй пригадалось, що кілька днів тому вона пила вино. Чи вплине це на дитину? А ще Артур сьогодні цілий день не відповідав на її повідомлення, тому вона скурила, мабуть з пачку цигарок. 

Усі тривоги разом спустились на її плечі. Вона присіла під їхньою вагою, сперлась спиною на ванну і почала глибоко дихати. Завтра. Вона все розкаже Артуру завтра. Раптом дівчина усвідомила, що більше ніколи не буде самотньою. Завтра. Хоч би у дитини була така сама родимка над губою, як у батька. Завтра вона зробить Артура найщасливішою людиною у світі. А сьогоднішній вечір залишиться лише для них двох, для неї та малюка без імені. 

Вона підвелась, подивилась на себе в дзеркало. Втомлені очі обрамлені широкими дугами світлих брів, гостре підборіддя, тонка шия. Їй стало цікаво, як зміниться її обличчя з вагітністю. Дівчина задерла футболку й почала роздивлятись свій живіт, плаский, як і вчора. Телефон завібрував. Вона відкрила повідомлення від Ксюші: «Д – Соня, Х – Арсен. Інші варіанти ще приймаються. Люблю»,  – Ліна щиро розсміялась. 

 ***

Скільки часу перед дзеркалом Ліна ще не проводила: дві години витрачені на макіяж могли піти коту під хвіст, якщо вона зараз не вибере правильний колір помади. Перша занадто рожева, друга занадто проста, а ось ця взагалі скочується. Ліна починала дратувати саму себе й вивернула усю косметичку на односпальне ліжко. Вона жила з батьками й досі не зробила ремонт у своїй кімнаті, тож спала на підлітковому ліжку з рожевими дерев’яними квіточками.

Нарешті дівчина знайшла тінт кольору полуниці й нанесла на губи. Тепер власне зображення їй подобалось. Вона зібрала світле довге волосся у хвіст, як любив Артур, й дістала білу в’язану сукню із шафи. Поки вона одягала її через голову, подумала, що в білій сукні виглядатиме недоречно: ніби проситься заміж. Вона розлючено жбурнула сукню у закуток, дістала жовтий пухнастий светр і чорні широкі джинси. Швидко одяглась і вибігла з кімнати, щоб не передумати. 

Вже в коридорі, взуваючись у чорні високі берци, Ліна раптом уявила, як буде ходити з таким великим животом, а Артур щодня зав’язуватиме їй шнурки й крадькома цілуватиме у гомілку. Від цих думок їй стало так тепло, що вона сама собі засоромилась. Одним рухом дівчина накинула пальто, взяла ключі від старенького Форду і вилетіла з квартири.

Як доїхала до офісу Ліна не пам’ятала. Спочатку вона рахувала світлофори: 8 забороняли рух, але  12 – привітливо підморгували зеленим кольором, а значить Всесвіт пророкував гарну вдачу. 

Хвилювання посилилось, коли у холі будівельної компанії вона побачила усміхненого Артура. Голова стала пустою, всі слова ніби розбились на склади й перемішались. Ліна глянула на свої руки – вони тремтіли. Хлопець вийшов з ліфта у добротному чорному пальті й сірому костюмі. Швидким кроком він підійшов до Ліни, ніби хотів, щоб менше людей побачили їх разом:

– Шо ти, мишка, ходімо поїмо, такий голодний – вола з’їм,– посміхнувся він заглядаючи в очі.

Хлопець жестом відкинув волосся зі свого чола й взяв Ліну під лікоть. Вона бігла за ним, намагаючись прилаштуватись під його широкі кроки, аж до самої бургерної.

У цьому закладі на розі вулиці подавали, мабуть найкращі бургери в місті, проте місце залишалось непопулярним. Навіть в обід тут залишались вільні столики. Можливо проблема була у стінах кислотно-червоного кольору, що більше пасували б бару, ніж закладу, де ти просто хочеш смачно поїсти.