Розділ 35: Солодкий злочин та королівське благословення

Офіційна частина вечора поволі добігала кінця, і зала поринула в невимушені розмови, дзвін келихів та легку музику. Гості розходилися групами, обговорюючи неймовірний вечір і несподіване примирення з Головнокомандувачем Даменом Воссом.

Проте для Вікі весь цей урочистий гомін знову відійшов на другий план.

Щойно Кель відволікся на коротку розмову з кількома місцевими баронами, а Дамен разом із дядьком-Імператором відійшов до каміна, очі дівчини знову зачепилися за той самий бенкетний стіл. Там, у кришталевій вазі, усе ще лежав соковитий, стиглий персик, а поруч — нарізаний прозорими скибочками солодкий ананас та темно-бордові зерна граната.

Аромат фруктів дражнив її із подвоєною силою.

Забувши про свій попередній конфуз, про розкішну небесно-блакитну сукню й про те, що вона — господиня цього вечора, Вікі не втрималася. Вона знову припала до фруктів.

Зробивши пару швидких, майже безшумних кроків, дівчина схопила великий шматок соковитого ананаса й із непідробним, майже дитячим захватом відкусила його. Солодкий сік миттєво заповнив рот, даруючи відчуття абсолютного блаженства. За ним у хід пішло ще кілька великих зерен граната.

Кель, відчувши, що його кохана раптом зникла з-під руки, озирнувся. Побачивши, як Вікі біля столу з насолодою, заплющивши очі, уминає чергову порцію фруктів, він лише важко зітхнув, але на його обличчі розквітла така ніжна, тепла посмішка, що барони мимоволі замовкли.

— Вибачте, панове, — м'яко мовив лицар до дворян. — Мене кличуть термінові справи край столу.

Він підійшов до неї ззаду й обережно загорнув у свої обійми, опускаючи підборіддя на її плече.

— Знову? — тихо, із легким сміхом прошепотів Кель їй на вушко. — Моя леді, ти з'їла вже половину фруктового запасу нашого маєтку. Марта скоро подумає, що в нас оселився цілий шарпак лісових звірят.

Вікі трохи здригнулася від несподіванки, але не випустила шматочок ананаса з рук. Вона розвернулася в його обіймах, трохи зніяковіло, але з викликом подивившись йому в очі:

— Це не я! Це твоя дитина вимагає солодкого! Я взагалі ні при чому, це все її забаганки!

— Звісно, звісно, — засміявся Кель, обережно витираючи пальцем солодку краплю з її губ і відразу ж цілуючи її у вуста. — У всьому винен наш маленький бешкетник.

У цей момент до них підійшов Імператор у супроводі Дамена. Побачивши цю картину — рожевощоку Вікі із фруктом у руці та Келя, який ніжно обіймав її ззаду — дядько щиро усміхнувся.

— Я бачу, південне повітря пішло тобі на користь, племіннице, — мовив монарх із теплом у голосі. — Твій апетит вражає не менше, ніж краса.

Дамен Восс, дивлячись на них, лише спокійно й поважно схилив голову. У його погляді не було й тіні давнього гніву чи образу — тільки сувора радість за жінку, яка нарешті знайшла дім, де її любить і береже справжній чоловік.

— Їж на здоров'я, Вікі, — м'яко додав Імператор, піднімаючи свій келих. — У цьому домі віднині має бути лише щастя, сміх і достаток.

Вікі щасливо посміхнулася, притискаючись до грудей Келя й доїдаючи свій соковитий ананас. Осінній вечір згасав, але світло нової родини лише починало розгоратися.

Імператор, щиро задоволений теплою атмосферою вечора, підняв руку, закликаючи слугу. Молодий лакей у розкішній лівреї миттєво підскочив із масивним срібним тацею, на якому побліскували кришталеві келихи, виповнені міцним, витриманим ювелірним вином — найкращим з імператорських підвалів.

— За нову сторінку у вашому житті, — урочисто мовив монарх, беручи один келих собі й простягаючи другий своїй племінниці. — Це вино витримувалося п'ятнадцять років, Вікі. Настав час розпити його за твою волю та ваше майбутнє.

Зала довкола знову затихла в очікуванні тосту. Дамен Восс, стоячи поруч, також узяв кубок, готуючись підтримати монарха.

Слуга простягнув кришталь Вікі. Проте дівчина, лише поглянувши на міцний, важкий напій, обережно відсунула тацю долонею й м'яко, але дуже твердо мовила:

— Дякую, Ваша Величність... але ні. Мені зараз зовсім не можна алкоголю.

Присутні довкола дворяни й слуги миттєво перезирнулися. В повітрі зависла легка, здивована пауза.

Дядько-Імператор трохи припідняв брову, схвильовано заглядаючи в її обличчя:

— Не можна? Вікі, серденько, ти зблідла? Чи це через морський вітер?

— Мені здалося, леді Вікі мала дещо стомлений вигляд ще на сходах, — стиха прошепотіла якась із місцевих баронес, передаючи шепіт далі по залі.

— Мабуть, застудилася на протягах південного узбережжя... — підхопив один із дворян. — Чи, боронь боже, якась важка недуга охопила леді після всіх пережитих випробувань?

Навіть суворе обличчя Дамена Восса здригнулося від раптового остерігання. Він напружено подивився на Вікі, щиро переймаючись, що її відмова від вина та раптові дивацтва з фруктами — це ознака якоїсь прихованої хвороби чи виснаження.

— Леді Вікі, якщо ви почуваєтеся зле, я негайно накажу своєму особистому лікарю оглянути вас, — з глибокою тривогою у голосі мовив Дамен, роблячи крок уперед. — На північному фронті він піднімав бійців після найважчих гарячок.

Вікі від такої загальної паніки аж рот відкрила від здивування. Її сіро-зелені очі округлилися: люди довкола дивилися на неї з такою щирою жалістю та страхом, ніби вона збиралася віддати богові душу просто зараз біля бенкетного столу!

Вона зніяковіла, залившись густим рум'янцем, і швидким поглядом звернулася до Келя за допомогою.

Кель, який увесь цей час стояв поруч, ледве стримував регіт. Спостерігати за тим, як цілий Імператор, Головнокомандувач та купа поважних дворян щиро вважають вагітну й цілком здорову дівчину «важкохворою», було вище його сил.

Лицар обережно обійняв Вікі за талію, притягуючи її до свого боку, і з теплою, ледь помітною грайливою посмішкою мовив до натовпу:

— Заспокойтеся, панове, і Ваша Величність. Леді Вікі абсолютно здорова. Просто у неї є дуже... особлива причина відмовитися від вина цієї осені.