Розділ 34: Пропозиція, що змінила все

Отримавши безліч теплих вітань, обіймів та щирих побажань від гостей та сам́ого Імператора, Вікі сяяла від щастя. Проте серед цього гамірного свята її погляд раз у раз повертався до кутка зали, де самотньо й суворо стояв Дамен Восс. У його постаті більше не було колишньої загрози — лише глибока, мовчазна повага людина, яка прийшла віддати шану й остаточно відступити.

Через декілька хвилин, залишивши Келя в колі дворян, Вікі рішучо прямувала через залу. Забувши про будь-який суворий світський етикет і здивовані погляди знаті, вона підійшла прямо до Головнокомандувача, без вагань схватила його за руку й упевнено привела назад до їхнього кола — прямо до Келя та Імператора.

Дамен трохи розгубився від такої раптової та сміливої поведінки дівчини, але слухняно пішов за нею. Кель лише злегка підняв брову, із зацікавленістю та легким здивуванням дивлячись на свою майбутню дружину.

Зупинившись у центрі уваги, Вікі оглянула присутніх своїми сяючими сіро-зеленими очима, міцніше стиснула долоню Келя й голосно, урочисто мовила:

— У мене є ще одна новина!

Зала знову затихла в очікуванні. Вікі повернулася до Дамена, який уважно й суворо дивився на неї, не розуміючи, чого чекати.

— Дамен Восс, — м'яко, але з непохитною щирістю запитала вона, — чи згоден ти стати хрещеним батьком для нашої з Келем майбутньої дитини?

Ці слова пролунали серед урочистої зали, мов раптовий грім серед ясного неба.

Дамен на мить застиг, кліпаючи очима. Усі присутні — і дворяни, і сам Кель, і навіть Імператор — сприйняли це запитання як розмову про далеке майбутнє. Адже перш ніж думати про хрестини, закохані мали побратися, прожити роки... На їхню думку, це був просто неймовірно красивий, вишуканий і символічний жест від Вікі — знак того, що вона остаточно прощає Дамена й пропонує йому стати частиною їхньої майбутньої родини в майбутньому.

На обличчі суворого Головнокомандувача з'явилося дивовижне, майже дитяче здивування. Його важкий погляд пом'якшав. Порахувавши це питання як зворушливу пропозицію на майбутні роки, він відчув, як з його душі спадає останній тягар провини.

Дамен повільно схилив голову в глибокому, щирому уклоні, простягаючи руку:

— Якщо колись у майбутньому ви з Келем довірите мені таку честь... я прийму її з найбільшою гордістю, леді Вікі. Я присягаюся берегти й захищати вашу дитину так само, як бережу службу Імперії.

Кель, який спочатку напружено спостерігав за діями Вікі, раптом посміхнувся й коротко, по-чоловічому потиснув руку Дамену. Межа між минулим і майбутнім була остаточно витерта.

Ніхто в залі — ані гості, ані сам Дамен у цей момент — іще не здогадувався, що «далеке майбутнє», про яке вони щойно говорили, уже спокійно й солодко росте під серцем щасливої леді маєтку, чекаючи свого часу першої весняної днини.

Отримавши тверду й урочисту клятву Дамена, Вікі від щастя засяяла ще дужче. Вона по-дитячому радісно сплеснула в долоні й, піднісши вказівний пальчик, із грайливою наполегливістю мовила:

— Ти пообіцяв! І не вздумай порушити обіцянку! Головнокомандувач не має права забирати свої слова назад!

Дамен не втримався від тихої, щирої посмішки й знову схилив голову:

— Слово Восса, леді Вікі. Я не порушу його.

Гості навколо розчулено усміхалися, вважаючи це чудовою й зворушливою сценкою про майбутні роки щасливого подружнього життя.

Проте Кель, який стояв поруч і міцно обіймав Вікі за талію, про себе лише ледь помітно хитав головою, ледве стримуючи сміх. На відміну від Дамена, Імператора та всіх присутніх у залі, лицар чудово знав справжній секрет свої коханої. Він точно знав про її вагітність — і саме тому йому була абсолютно зрозуміла та кумедна історія з персиками й гранатами кілька хвилин тому, коли вона безтямно кинулася до фруктової вази.

Він знав, що це «далеке майбутнє», про яке тільки-но поклявся дбати суворий Головнокомандувач Північного Корпусу, настане не через роки, а вже за кілька місяців.

Кель нахилився до вушка Вікі й прошепотів так, щоб чула лише вона:

— Ти неймовірна хитра хитрунка, леді Вікі. Бідний Дамен навіть не уявляє, що його «хрещена варта» розпочнеться набагато раніше, ніж він собі порахував.

Вікі хіхікнула, злегка притиснувшись до його плеча й прошепотіла у відповідь:

— Зате він дав клятву при свідках і перед самим Імператором. Тепер йому нікуди дітися.

Кель з ніжністю поцілував її в скроню, а потім підняв свій келих, звертаючись до всього зібрання:

— За світле майбутнє нашого краю, за мир і за обітниці, які тримають сильні чоловіки та щасливі жінки!

— За майбутнє! — підхопила зала гучним хором, і кришталевий дзвін келихів остаточно закріпив цей вечір як початок нової, світлої епохи для них усіх.