Розділ 33: Солодка відволікалка та щирий сміх

Повільно опускаючись мармуровими сходами, Вікі та Кель відчували на собі сотні захоплених поглядів. Поруч із ними вже шикувалася варта, а перед балконом простягалися пишно вкриті столи, що вгиналися від вишуканих страв, золотих келихів із вином та масивних срібних ваз.

Кель дбайливо звів Вікі до першого столу й зробив крок уперед. Його висока постать, суворий парадний камзол і впевнений погляд миттєво прикували увагу всієї зали. Навіть струнний квартет стих, залишаючи простір для слів господаря маєтку.

— Ваша Величність, шановні гості, воїни нашого гарнізону, — промовисто й урочисто розпочав Кель, його голос упевнено лунав під високими склепіннями. — Ми щиро раді вітати кожного з вас у цьому домі. Цей вечір — не просто свято врожаю, це день, коли...

На мить його погляд перевівся вглиб зали й зупинився на високій постаті в чорному мундирі. Кель напружився, зустрівшись очима з Даменом. В його блакитних очах на секунду спалахнула давня лицарська пильність, а голос мимоволі став суворішим.

Проте саме в цей вирішальний, сповнений напруги момент усе пішло зовсім не за планом.

Поки Кель карбував кожне слово, готуючись виголосити промову, Вікі випадково опустила погляд на край найближчого бенкетного столу. Там, у масивній кришталевій вазі, виблискували соковитим боком великі східні персики, стиглі темно-бордові гранати та медові сливи.

Аромат свіжих фруктів миттєво вдарив їй у ніс.

Солодке й нестримне бажання, яке виникло через таємну вагітність, умить затьмарило геть усе: урочистість моменту, присутність Імператора, розкішну сукню й навіть самого Дамена Восса. Вікі на мить просто забула, де перебуває.

Поки Кель робив паузу, дивлячись на Головнокомандувача, дівчина тишком-нишком зробила два швидкі кроки до столу, простягнула витончену ручку, схопила найсоковитіший шматочок нарізаного персика й із виразом абсолютного, дитячого блаженства відкусила чималий шмат.

Солодкий сік бризнув на її пальці, а Вікі з насолодою заплющила очі, уже тягнучись вільною рукою до соковитої зернини граната.

У залі запала абсолютна, дзвінка тиша.

Кель, який саме збирався продовжувати промову про честь і майбутнє, раптом почув дивне похрумкування поруч. Він повільно повернув голову й застиг із напіввідкритим ротом. Вся його суворість, уся напруга від виду Дамена розчинилася в одну секунду, мов дим на вітрі. Всі гості, варта, дворяни й навіть сам Імператор із подивом та крайнім здивуванням витріщилися на леді маєтку, яка посеред урочистої промови господаря з апетитом уминала фрукти.

Відчувши, що тиша стала якоюсь надто відчутною, Вікі поволі розплющила сіро-зелені очі.

Вона виявила, що на неї в німому шоці дивляться сотні людей. Поруч застиг Кель, забувши не лише про свою промову, а й про існування Дамена Восса взагалі.

Губи Вікі здригнулися. Персик усе ще залишався в її руці, а солодкий сік блестів на губах. Зрозумівши, що вона щойно зробила на очах у всієї знаті та монарха, дівчина вмить залилася густим, яскравим рум'янцем від кінчиків вух до самого декольте.

Вона зніяковіло закусила губу, витираючи пальчик і мило прошепотіла на всю залу:

— Вибачте...

Цього виявилося достатньо. Першим не витримав Імператор — дядько Вікі щиро, від душі розгоготався, піднімаючи свій келих. За секунду всю залу накрила хвиля теплого, доброзичливого й надзвичайно щирого сміху. Гості зааплодували, дворяни усміхалися, а напруга, яка панувала в повітрі через появу Дамена, остаточно й безповоротно розвіялася.

Кель тихо засміявся сам, хитаючи головою. Він підійшов до своєї почервонілої, але такої чарівної леді, дбайливо дістав шовкову хустку й обережно витер солодку крапельку з її підборіддя, цілуючи дівчину в гарячу щоку.

Навіть Дамен Восс, стоячи вглиб зали, м'яко усміхнувся куточками вуст, спостерігаючи за цим щирим і живим щастям, у якому більше не було місця для холодних етикетів і старих образ.

Сміх і добрі вигуки гостей усе ще лунали під склепіннями зали, а дворяни з посмішками піднімали келихи за здоров'я господині маєтку.

Кель не зводив із Вікі закоханого й неймовірно теплого погляду. Він притягнув її трохи ближче до себе за талію, закриваючи її від надмірної уваги натовпу, поки вона зніяковіло намагалася сховати напівз'їдений персик за срібною вазою.

Притулившись до його міцного плеча й усе ще палаючи від яскравого рум'янцю, Вікі підняла на нього свої сіро-зелені очі й тихим, трішки тремтячим від сорому шепотом мовила:

— Вибач... я не хотіла заважати... просто фрукти так апетитно виглядали... я не втрималась.

Кель тихо, грудно засміявся, схиляючись до самого її вушка. Його гаряче дихання обпекло шкіру, від чого по тілу дівчини пробігла приємна хвиля мурашок.

— Ти не мусиш вибачатися, моє сонце, — прошепотів лицар, обережно перебираючи її пальчики й витираючи з них залишки солодкого соку. — Ти щойно зробила те, чого не зміг би зробити жоден меч чи наказ. Ти розвіяла весь цей важкий, застояний етикет і напругу. Подивися на людей — вони в захваті.

Він легко торкнувся вустами її рум'яної щоки, а потім провів великим пальцем по її губах:

— До того ж... якщо наша дитина вимагає персиків прямо під час моєї офіційної промови, то хто я такий, щоб забороняти моїм головним володарям їсти?

Вікі з полегшенням усміхнулася, відчуваючи, як сором остаточно поступається місцем тихому щастю. Вона злегка штовхнула його ліктем у бік, грайливо закусивши губу:

— Менше слів, пане лицар. На тебе чекають гості... і твій напівзакінчений виступ.

Кель усміхнувся у відповідь, міцно стиснув її долоню й знову повернувся до зали. Його постава була впевненою, а на обличчі більше не було й слідів суворості чи роздратування.

— Як ви всі бачите, — голосно й невимушено продовжив Кель, звертаючись до присутніх і викликаючи нову хвилю доброзичливих посмішок, — осінній врожай нашого краю справді надзвичайно соковитий! Але повернемося до головної причини, чому ми всі зібралися під цим дахом...