Розділ 25: Червоний шовк і полум’я обіцянки

У маєтку панувала вечірня тиша, сповнена лише тихим тріскотом дубових дров у каміні та заспокійливим шумом океанських хвиль поза товстими кам’яними стінами.

Кель з перших хвилин після повернення став вельми старанним і безумовним виконавцем свого "покарання". Поки він ходив на нижній поверх, організовуючи гарячу воду, вишукане вишневе вино та свіжі пелюстки троянд, які кухарка дбайливо зібрала в панському саду, Вікі мала достатньо часу, аби підготуватися до цієї особливої ночі.

Повернувшись до їхньої спальні, дівчина підійшла до масивного гардероба з темного горіха. На найвіддаленішій полиці, серед сувоїв дорогого шовку та мережива, чекала річ, яку вона придбала в купця зі Сходу ще кілька тижнів тому, але так і не наважилася одягти.

Це був довгий, напівпрозорий червоний пеньюар із невагомого, мов павутинка, шовкового шифону. Тканина кольору стиглої вишні падала до самої підлоги, м’яко обгортаючи її струнку, загартовану тренуваннями постать. Вона була прозора настільки, щоб залишати простір для палкої уяви, і водночас витончено приховувала тонкі вигини її тіла.

Вікі розплела свої коси. Русяве хвилясте волосся густою, пишною хвилею розсипалося по плечах і спині, досягаючи талії. Вона скинула важкі шкіряні чоботи й залишилася босою, відчуваючи ніжний прохолодний ворс килима під ногами.

Подивившись у велике дзеркало в золоченій рамі, Вікі відчула, як до щок приплив гарячий рум'янець. Серце калатало так, ніби вона знову стояла на кручі перед найважчим поєдинком у своєму житті. Вона ніколи раніше не поставала перед Келем у настільки відвертому й звабливому вигляді. Ніжність, сором'язливість і палаючий азарт сплелися всередині неї в дивовижний вузол.

Тим часом у просторій купальній кімнаті, що примикала до спальні, усе вже було готово. Кель власноруч наповнив велику мармурову чашу гарячою водою, щедро засипавши її поверхню оксамитовими пелюстками червоних та білих троянд. Повітря просочилося солодким ароматом квітів, пари та східних олій. На срібному підносі поруч чекав кришталевий караф із вином та два високих келихи.

Витерши руки льоновим рушником, Кель відчинив важкі дубові двері й зробив крок до спальні:

— Моя леді, ваше бажання виконано до найменшої дрібниці...

Слова застрягли у нього в горлі.

Лицар застиг на порозі, не в змозі зробити навіть подиху.

У центрі кімнати, залитій теплим відблиском каміна та сріблястим місячним сяйвом, стояла Вікі. Вона стояла босою на килимі, з розпущеним русявим волоссям, що м’яко спадало на її плечі. А напівпрозорий червоний шовк пеньюара вигравав на її шкірі полум’яними відтінками, підкреслюючи кожен тонкий вигин її гнучкого тіла.

Вікі трохи зніяковіла під його непорушним, палким поглядом. Вона ніжно прикусила нижню губу й опустила довгі війки, від чого її щоки спалахнули ще яскравішим рум'янцем. Дівчина обережно переплела пальці перед собою, чекаючи на його реакцію.

Кель повільно відклав рушник. Його блакитні очі, зазвичай спокійні й глибокі,раз за разом темніли, наповнюючись такою дикою, нестримною пристрастю та безмежним захопленням, яких Вікі ще ніколи в ньому не бачила.

— Вікі... — його голос прозвучав низько й глухо, здригаючись від прихованого трепету. — Ти... ти просто засліплюєш.

Він повільно, ніби зачарований, зробив кілька кроків до неї. Забуті були всі лицарські статути й правила. Перед ним стояла не просто його леді чи смілива учениця — перед ним була жінка, яка володіла його душею й тілом беззастережно.

Вікі підняла на нього сіро-зелені очі, у яких сором'язливість поволі поступалася місцем переможній, ніжній усмішці:

— Ти ж обіцяв присвятити цей вечір лише мені, Кель... — м'яко прошепотіла вона, роблячи крок йому назустріч, а тонка червона тканина прозорою хвилею хитнулася услід за її рухом.

Відстань між ними скоротилася до одного подиху.

Кель простягнув руку й обережно, ніби боячись розвіяти це дивовижне видіння, торкнувся кінчиками пальців прозорого червоного шовку на її плечі. Його гарячі, вкриті блідими шрамами долоні ковзнули вниз, відчуваючи, як під невагомою тканиною прискорено калатає серце Вікі.

— Ти навіть не уявляєш, що робиш зі мною, моє серце... — низько й гаряче прошепотів він, дивившись їй просто в очі. У його блакитному погляді більше не було й тіні спокою — там бушувала справжня буря з захоплення та нестримної пристрасті.

Сором'язливість Вікі остаточно розчинилася в його теплі. Вона грайливо усміхнулася, повільно закинула руки йому на шию й притягла його до себе, занурюючись у солодкий, палкий поцілунок.

Кель легко підхопив її на руки. Напівпрозорий червоний пеньюар м'якими хвилями розсипався по його сильних руках, а її розпущене русяве волосся огорнуло його плечі, наче шовкове покривало.

Він переніс її через поріг до купальної кімнати, де в повітрі панував солодкий аромат троянд, пари та східних олій. М'яке світло численних свічок відбивалося від мармурової чаші, а поверхня води була суцільно вкрита оксамитовими пелюстками.

Кель обережно опустив Вікі на ноги біля самого краю мармурового басейну. Дівчина поволі розстібнула тонкі зав'язки пеньюара, дозволяючи червоному шовку безшумно впасти на теплу плитку підлоги.

Вона зробила крок у гарячу, запашну воду, й пелюстки троянд миттєво підхопили її, обгортаючи тіло ніжним квітучим килимом. Вікі відкинула волосся назад, занурившись по плечі, й подивилася на Келя, який уже скинув свій одяг і зробив крок за нею.

Вода приємно обпікала шкіру, але справжнє полум'я спалахнуло тоді, коли Кель опинився поруч. Він притягнув її до своїх міцних грудей серед пелюсток і плаваючих вогників свічок.

— Твоє бажання виконане, леді Восс? — прошепотів він між гарячими поцілунками, що розсипалися по її шиї, ключицях і плечах.

— Повністю... — зітхнула Вікі, сплітаючи свої пальці з його волоссям і повністю віддаючись володарюванню цієї чарівної, пристрасної ночі.

У той вечір не було ні часу, ні минулого, ні зовнішнього світу. Лише гаряча вода, запах троянд, кришталевий келих вишневого вина на мармуровому бортику та два серця, що билися в єдиному, шаленому ритмі на краю безкрайнього моря.