Розділ 18: Тіні минулого та отрута для двох

Далекий форт на північному кордоні зустрічав світанки крижаним туманом та безперервним, пронизливим вітром. Тут, серед похмурих сірих стін і плісняви, не було місця імператорському блиску, розкішним балам чи придворним лестощам.

Дамен сидів за масивним дубовим столом, укритим тріщинами, і важко вдивлявся в кришталевий келих із дешевим, терпким вином. Колись видатний полководець, легендарний Меч Королівства, тепер виглядав лише як тінь самого себе. У його зелених очах згасло колишнє величне полум'я, поступившись місцем глухій, отруйній люті та безсилому розпачу. Втрата статків, титулів, спадщини Вікі та, найголовніше, ганебне вигнання за наказом Імператора зламали його гордість, але не навчили каяттю.

Важкі дерев'яні двері кабінету рипнули, і до кімнати повільно зайшла Айві.

Колись вона сяяла в замку Восс, почуваючись справжньою господинею поруч із могутнім герцогом, але зараз її шовкова сукня була вицвілою та пошарпаною по краях, а на обличчі застиг вираз глибокої, роздратованої втоми. Вона більше не бачила в Дамені могутнього покровителя, який відкриє їй двері до вищого світу. Перед нею був лише опальний, зламаний чоловік.

— Ти знову п'єш із самого ранку, Дамене? — сухо й зневажливо мовила Айві, навіть не намагаючись приховати розчарування у своєму голосі. Вона кинула на стіл стопку звітів про постачання провіанту для гарнізону. — Інтенданти знову урізали наші норми. Вони кажуть, що для вигнанця Імператора більше не буде жодних привілеїв.

Дамен навіть не підвів голови, лише міцніше стиснув келих.

— Заткнися, Айві, — процідив він крізь затиснуті зуби, і його голос пролунав хрипко. — Мені немає діла до твоїх скарг.

— Немає діла?! — спалахнула Айві, злісно стукнувши долонею по столу. — Я кинула все й пішла за тобою в цю глушину! Я терпіла твої обіцянки про те, що Вікі скоро буде відкинута, а я займу її місце герцогині! І до чого це призвело?! Вона живе в розкоші на березі моря із своїм лицарем під особистим заступництвом Імператора, а я згніваю в цій дірі поруч із тобою!

Ці слова впали, мов розпечене залізо на відкриту рану.

Дамен різко підвівся, з гуркотом перекинувши стілець. Його обличчя налилося багрянцем, а зелені очі спалахнули темною, оскаженілою люттю. Він схопив Айві за зап'ястя й з силою притягнув до себе.

— Не смій вимовляти її ім'я! — вищів він, важко дихаючи їй прямо в обличчя. — Ти була лише тимчасовою забавкою! Брудною інтриганкою, яка шипіла мені у вухо отруту проти Вікі! Це через твої безперервні натяки та плітки я втратив глузд від ревнощів! Це ти штовхнула мене на той крок перед Імператором!

Айві гірко й істерично засміялася, вириваючи свою руку з його пальців:

— Ти сам усе знищив, Дамене! Ти був надто сліпим і дурним, щоб побачити справжнє світло Вікі, і надто самозакоханим, щоб цінувати те, що мав! Ти сам відштовхнув її в обійми Келя! Ти не Меч Королівства... ти просто жалюгідний боягуз, який програв власне життя!

Дамен замахнувся, але його рука застигла в повітрі. Перед очима раптом спалахнув той жахливий спогад із покоїв Імператора — розбита губа Вікі, її сіро-зелені очі, сповнені чистої зневаги, та підняте лезо імператорського меча. Усвідомлення власного остаточного падіння паралізувало його. Він безсило опустив руку й відвернувся.

Айві подивилася на нього з невимовною огидою, поправляючи розірваний рукав. Вона зрозуміла, що між ними більше немає ані пристрасті, ані вигоди, ані майбутнього. Залишилася лише взаємна ненависть двох людей, які отруїли життя одне одного й самі заперли себе у власній фортеці-в'язниці.

Вона повернулася й мовчки вийшла з кабінету, гримнувши дверима.

Дамен залишився наодинці з темрявою та холодним північним вітром, що гудів у димарі. Він повільно опустився на холодну підлогу біля перекинутого столу, стискаючи головою тремтячі долоні. Кожної ночі йому снилися сіро-зелені очі Вікі. Але тепер це був лише його особистий, вічний кошмар, з якого більше не було вороття.

Дамен повільно опустився на холодну підлогу біля перекинутого столу, стискаючи голову тремтячими долонями.

Він не бачив той поцілунок. Його вивели з покоїв раніше, грубо виштовхавши під вартою в нічну темряву. Але невідомість і власна уява катували його куди сильніше за будь-яке видовище. У його думках знову й знову виринав той самий фатальний момент перед імператорським троном: Вікі, яка з легкістю зреклася його імені, та Кель, який дивився на неї з чистою, непохитною відданістю.

Він сам віддав її в обійми молодого лицаря. Власними руками, власною люттю та безглуздими ревнощами він зруйнував усе, що мав.

За дверима кабінету чулися кроки Айві, яка збирала свої нечисленні речі в сусідній кімнаті. Вона не збиралася залишатися в цьому холодному форті надовго. Вони стали одне для одного чужими й отруйними людьми, запертими в одному замкнутому колі. Без титулів і багатств Дамена Айві більше не мала жодної причини бути поруч, а сам Дамен відчував до неї лише пекучу огиду, згадуючи, як легко дозволяв їй мапулювати собою.

Суворий північний вітер із силою вдарив у закрити віконниці, розганяючи залишки туману над сірими скелями.

Дамен підвівся, важко спираючись на край столу. Він підійшов до вузького вікна-бійниці й подивився вдалечінь — туди, де за сотні ліг, на теплому південному узбережжі, починалося нове життя жінки, яку він так і не зумів зрозуміти.

Закони імперії були непорушними. Наказ монарха назавжди закрив для нього шлях до столиці, до слави й до спадщини роду Восс. Усе, що йому залишалося — це нескінченні сірі дні в похмурому форті, глухий шум вітру та важка тиша, у якій відтепер щоночі лунало лише одне-єдине усвідомлення: він програв усе.

Тікати від власних думок у глухий кут або шукати розради на дні келиха було долею слабких. А Дамен, незважаючи на своє нищівне падіння, усе ще залишався вихованцем війни, загартованим у сотнях кривавих сутичок.

Наступного ранку після від'їзду Айві у форті настала нова реальність.