Розділ 17: Перший поцілунок свободи

Усі тіні минулого, увесь страх і біль роками пригніченого життя в замку Восс миттєво розчинилися в теплі цієї нічної кімнати.

Вікі дивилася на Келя, який застиг перед нею на одному коліні. У його пронизливих блакитних очах більше не було остраху перед наказом чи перед вельможним сюзереном — у них була лише чиста, невідступна відданість і любов, яку він безчумно зберігав у своєму серці крізь усі випробування.

На вустах дівчини з'явилася легка, але дивовижно світла посмішка. Вона відчула, як вага минулих років остаточно впала з її плечей. Вона була вільна.

Вікі злегка повернула голову до Імператора.

— Вибачте, дядечку... за те, що я зараз скою, — м'яко й соромязливо прошепотіла вона.

Імператор із легкою, батьківською усмішкою у вусах лише ледь помітно кивнув і зробив півкроку назад, даючи їй повну свободу.

Не чекаючи більше ні секунди, Вікі нахилилася до молодого лицаря. Її тонкі долоні обережно торкнулися його гарячих щік, плутаючись у смоляно-чорному волоссі, і вона притягла його до себе.

Їхні губи злилися у тривалому, палкому й ніжному поцілунку.

Це був її перший поцілунок як вільної жінки — солодкий, сповнений пристрасті та нестримного полегшення. Біль від розбитої губи миттєво зник під цим лагідним, обережним торканням. Кель на секунду завмер від несподіваного щастя, а потім його міцні руки обережно, з неймовірним трепетом і ніжністю огорнули її талію, притискаючи дівчину до своїх грудей.

Оркестри й дворяни, замок Восс і темні погрози Дамена — усе це залишилося в минулому. У цій кімнаті під опікою монарха існували лише вони двоє: вільна герцогиня та її непохитний, вірний лицар, які нарешті знайшли своє омріяне щастя.

Ніч плавно відступала, віддаючи свої права першим рожевим променям сонця, які пробивалися крізь високі вітражні вікна імператорського палацу. Золотаве світло м'яко лягало на мармурову підлогу, осяюючи нову сторінку в житті Вікі.

Коли їхній поцілунок повільно згас, Кель із невимовною ніжністю відсторонився лише на кілька сантиметрів, не випускаючи її тендітних долоней зі своїх рук. Його блакитні очі сяяли таким чистим щастям, якого цей молодий воїн не відчував ще ніколи в житті.

— Я присягаюся, — тихо, але з незламною силою мовив Кель, дивлячись їй просто в серце, — що кожна секунда вашого… твого нового життя буде сповнена любов'ю й спокоєм. Я присвячу всього себе твоєму щастю, Вікі.

— Я знаю, Кель, — м'яко відповіла вона, і вперше за багато років її посмішка була абсолютно щирою. — Я більше ніколи не сумніватимуся в цьому.

Імператор, спостерігаючи за ними з теплою посмішкою люблячого батька, підійшов ближче й поклав свою важку, але турботливу руку на плече молодого лицаря.

— Ти довів свою вірність не словами, а вчинками, лицарю Кель, — урочисто промовив монарх. — Віднині ти не просто її захисник за указом. Ти той, кому я особисто довіряю найцінніший скарб мого життя.

Імператор підписав грамоту про повну незалежність Вікі, повернення їй родового маєтку батька та абсолютне позбавлення Дамена будь-яких прав на її спадщину й життя. Чутки про ганебний падіння Меча Королівства та його вигнання з палацу вже розліталися столицею, але для Вікі це більше не мало жодного значення.

Минуло кілька тижнів.

Вікі та Кель залишили шумну столицю й вирушили до старовинного родового маєтку її батька — затишного замку на узбережжі, оточеного зеленими садами та безкрайнім синім морем. Тут не було темних тіней фортеці Восс, не було холодних стін і постійного страху.

Стоячи на високому балконі із видом на морський прибій, Вікі відчувала, як теплий солоний вітер грається з її русявим волоссям. Поруч із нею стояв Кель — вже без важких обладунків, у простому, але вишуканому одязі. Його рука дбайливо обіймала її талію, притягуючи ближче до себе.

Дамен залишився в минулому — зламаний власною гордістю й самотній у своєму далекому гарнізоні. А тут, під теплим сонцем, починалася їхня власна, справжня історія.

Вікі поклала голову на міцні груди Келя й заплющила очі, слухаючи мірне калатання його серця. Вона нарешті була вдома. Вона була коханою, захищеною і, найголовніше, — вільною.