Розділ 16: Суд під покровом ночі

Тінь палаючого каміна розливалася по імператорських покоях, але повітря всередині здавалося крижаним.

Вікі сиділа в глибокому кріслі, огорнута імператорським халатом, і мовчки дивилася на полум'я. Поруч із нею стояв придворний лікар, який обережно промивав її розбиту губу та накладав охолоджувальний компрес на палахкотючу щоку.

Раптом важкі дубові двері розпахнулися.

Першим у кімнату швидким, стрімким кроком зайшов Кель. Його сріблясто-білий мундир був розстебнутий на комірі, а блакитні очі палали диким, некерованим острахом. Побачивши Вікі — зблідлу, із саднами на обличчі та з розірваним шовком під халатом — молодий лицар миттєво здригнувся, ніби його проткнули списом.

Його рука самохіть лягла на ефес меча, а в погляді спалахнула така смертоносна лють, що двоє гвардійців за його спиною мимоволі зробили крок назад.

— Леді Восс... — прошепотів Кель, зупиняючись за крок від її крісла. Його голос тремтів від прихованого болю. — Що він зробив?..

Вікі лише ледве помітно хитнула головою, даючи йому знак заспокоїтися.

За хвилину капітан варти ввів Дамена. За ним слідували чотири озброєні імператорські гвардійці. Герцог ішов випроставши спину, намагаючись зберегти рештки своєї гордості, але його обличчя було сірим від передчуття катастрофи, а зелені очі гарячково бігали по кімнаті.

Коли Дамен зустрівся поглядом із Імператором, він застиг.

Монарх стояв біля свого робочого столу. На ньому більше не було світської посмішки чи доброзичливості. Перед герцогом стояв правитель імперії — суворий, нещадний полководець, чий погляд міг спопелити загін ворожої кінноти.

— Ваша Величність... — почав Дамен, схиляючи голову в поважному уклоні. — Я не розумію, чому мою дружину привели до ваших покоїв у такий пізній час, і чому мене супроводжує варта...

— Замовкни, Дамене, — голос Імператора пролунав подібним до глухого удару грому. Він не кричав, але від цієї сталевої тиші в коридорах палацу замовкли навіть вартові.

Імператор повільно ступив кілька кроків уперед, вказуючи тремтячим від гніву пальцем на Вікі.

— Ти підняв руку на герцогиню Восс. Ти посмів пролити її кров у стінах мого палацу.

Дамен здригнувся, але гарячкова отрута ревнощів і бажання врятувати свою шию миттєво взяли верх над розумом. Він випростався, намагаючись надати своєму голосу впевненості та шляхетного обурення.

— Ваша Величність! Ви бачите лише наслідки, але не знаєте причини! — вигукнув Дамен, вказуючи рукою на Вікі, а потім на Келя. — Ця жінка зрадила мій рід і мою честь! Вона вступила в брудний зв'язок із цим гвардійцем! Вона зустрічається з ним у тінях, вона танцює з ним на балконах і нехтує своїм чоловіком!

Кель зробив різкий крок уперед, оголюючи меч на третину із пішов: — Заткнись, герцогу! Чи я відріжу тобі язик просто перед троном!

— На місце, лицарю! — гримнув капітан варти, заступаючи Келю шлях, хоча сам дивився на Дамена з огидою.

Дамен же, відчувши, що втрачає все, перейшов межу. Його зелені очі спалахнули сліпою, відчайдушною атакою:

— Вона не просто зрадила мене з гвардійцем! Вона маніпулює вами, Ваша Величність! Вона випросила у вас особисту охорону, щоб прикривати свої гріхи! Вона крутить хвостом перед кожним чоловіком у цьому палаці, а коли я спробував поставити її на місце як її законний чоловік — вона влаштувала цю дешеву виставу зі сльозами! Вона брудна зрадниця, яка не варта титулу герцогині!

У покоях запанувала мертва, задушлива тиша.

Капітан варти та гвардійці затамували подих, з острахом поглядаючи на Імператора.

Монарх слухав ці звинувачення, і його обличчя повільно кам'яніло. У його очах спалахнув такий страшний, нелюдський вогонь гніву, що навіть Дамен під цим поглядом запнувся й зробив крок назад.

— Ти закінчив? — надзвичайно тихо, майже прошепотів Імператор.

— Я... я лише захищаю честь свого роду, Ваша Величність... — згасаючим голосом промовив герцог.

Імператор повільно підійшов до Дамена впритул. Його постать закрила світло свічок.

— Ти говориш про честь, Мечу Королівства? — процідив монарх, і кожне слово звучало мов розпечений важкий метал. — Ти говориш про бруд і маніпуляції?

Імператор раптово розвернувся до каміна, узяв зі столу важку золоту печатку з гербом своєї особистої династії та з силою кинув її на стіл.

— Подивися на неї, Дамене! Подивися на дівчину, яку ти щойно назвав повією та зрадницею!

Дамен мимоволі перевів погляд на Вікі, яка спокійно й непохитно дивилася на нього з крісла, тримаючи компрес біля розбитої губи.

— Вісімнадцять років тому під час штурму Форту-Север загинув мій найближчий побратим. Чоловік, який закрив мене власним тілом від ворожого спису і якого я вважав своїм рідним братом! — закричав Імператор, і його голос розрізав ніч. — Перед смертю він довірив мені свою єдину дитину!

Дамен побілів. Його дихання перехопило.

— Вікі — моя улюблена названа племінниця! Вона донька мого серця та кров мого найвідомішого генерала! — розкрив таємницю монарх, крокуючи до герцога. — Я дав тобі її за дружину, вважаючи тебе шляхетним воїном, який зможе захистити її й подарувати їй щастя! А ти... ти тримав її як ув'язнену! Ти приводив у її дім коханок! І сьогодні ти посмів ударити доньку мого брата по обличчю?!

Удар цих слів був нищівним.

Дамен похитнувся. Земля вислизнула з-під його чобіт. Його обличчя стало білішим за саван, а щелепа безвільно відвисла. Усі його отруйні теорії, усі звинувачення про «коханок Імператора» та «брудний зв'язок» розлетілися на порох перед цією жахливою, величною правдою.

Він підняв на Вікі очі, спалахнулі диким, нелюдським жахом. Вона була не просто герцогинею, яку він міг залякувати у своєму замку. Вона була найціннішим скарбом самого Імператора.

— Ваша Величність... Я... я не знав... — забурмотів Дамен, його ноги підкосилися, і він безсило опустився на одне коліно перед троном. — Я присягаю, я не знав... Пощадіть...