Розділ 15: Нічний біг і прихисток у названого батька

Біль на щоці палав вогнем, але ще боляче пекла розірвана гордість і відчуття абсолютного осквернення.

Вікі не чекала ні секунди. Зірвавшись із оксамитового килима, вона штовхнула Дамена в груди з усією силою розпачу, що в ній залишилася. Герцог, усе ще приголомшений власною жорстокістю, похитнувся, і цього коротка моменту вистачило: Вікі метнулася до дверей, соваючи важкий засув, і вискочила в напівтемний коридор палацу.

Вона бігла, не чуючи під собою ніг.

Перламутровий шовк сорочки був розірваний на плечі, босі ноги тонули у важких килимах, а з розбитої губи все ще капала кров. Покої Келя були на іншому кінці східного крила, за багатьма поворотами й постами варти, а покої Імператора — її названого батька — розташовувалися зовсім поруч, у центрі Головного баштного корпусу.

І тільки зараз, опинившись у порожньому, холодному коридорі, подалі від очей свого кривдника, Вікі зламалася.

Від пекучого фізичного болю й жахливого приниження з її сіро-зелених очей нарешті забриніли гарячі, гіркі сльози. Вони котилися по зблідлих щоках, обпікаючи свіжу садна від удару. Вона бігла, ковтаючи солоні сльози та важке, уривчасте дихання, притискаючи розірвану сорочку до грудей.

Біля масивних дубових дверей з золотими імператорськими орлами стояли двоє високих гвардійців Особистої варти Монарха.

Побачивши дівчину в розірваному шовку, зі закривавленими вустами та сльозами на обличчі, гвардійці миттєво оголили мечі, перекриваючи прохід. Але Вікі навіть не зупинилася.

— До... Імператора! — вигукнула вона крізь сльози та задушливий біль. — Негайно!

Один із вартових упізнав у ній герцогиню Восс, яку ще кілька годин тому сам монарх із почестями кружляв у вальсі. Оцінивши її жахливий стан і вираз відчаю в очах, він без жодних запитань різко відчинив масивні двері покоїв.

Вікі вбігла всередину.

Імператор ще не спав. У широкому шовковому халаті він сидів біля великого робочого столу при світлі кількох свічок, вивчаючи державні карти. Чуючи шум, монарх різко підвівся, примруживши суворі очі.

— Що за... — почав було він, але слова застрягли у його горлі.

Перед ним стояла його єдина, улюблена названа донька. Вона тремтіла як осінній листок, її розірваний одяг був заплямований кров'ю, а по щоках котилися гіркі сльози.

— Дядечку... — вирвалося з її розбитих губ тонким, дитячим шепотом відчаю, і Вікі, втрачаючи останні сили, безсило похитнулася вперед.

За частку секунди суворий правитель великої імперії перетворився на люблячого батька. Імператор за декілька кроків опинився поруч, підхоплюючи її на руки та не даючи впасти на мармурову підлогу. Його обличчя зблідло, а в очах спалахнув страшний, смертоносний вогонь, коли він побачив багряний слід від удару на її ніжній щоці.

— Вікі... Дитино моя, що сталося?! — прошепотів він із диким болем і люттю, обіймаючи її тремтячі плечі й притискаючи до своїх грудей. — Хто це зробив?! Кажи!

Вікі, тремтячи в обіймах названого батька, не могла вимовити й слова від задушливих сліз. Вона лише притулилася до його міцних грудей, ховаючи обличчя, і дрібно закивала.

Імператору не потрібні були пояснення. Побачивши розірваний шовк сорочки, свіжий слід від удару важкою чоловічою долонею на її щоці та струмок крові з кутика вуст, він зрозумів усе без слів.

Обличчя правителя імперії накрила крижана, нищівна тінь. У його очах спалахнув вогонь, перед яким бліднули найкривавіші битви.

Він обережно, з батьківською ніжністю підвів Вікі й усадив її у своє глибоке оксамитове крісло біля каміна. Потім зняв свій важкий шовковий халат і дбайливо огорнув її плечі, ховаючи розірваний одяг.

— Ти в безпеці, доню, — м'яко, але з прихованою сталевою силою мовив Імператор, витираючи крайком хустки кров із її розбитої губи. — Тепер за це відповість кожен, хто наважився підняти на тебе руку.

Монарх повільно розвернувся до дверей покоїв, де застигли напоготові два гвардійці його особистої варти.

— Капітане! — пролунав голос Імператора — не як люблячого дядька, а як суворого, нещадного повелителя, чий наказ дорівнює смерті.

— Слухаю, Ваша Величність! — капітан варти миттєво зробив крок уперед і вклонився, приклавши кулак до нагрудника.

— Негайно підняти Особисту гвардію, — мовив монарх, і кожен звук його слів відбивався від високої стелі покоїв, мов важкі удари дзвону. — До моїх покоїв доставити двох чоловік. Перший — лицар Кель. Другий — Великий герцог Дамен Восс.

Капітан на секунду підняв здивований погляд, але, бачачи палаючі очі монарха та герцогиню в його халаті з саднами на обличчі, миттєво зрозумів надзвичайність ситуації.

— Привести їх під вартою, Ваша Величність? — чітко уточнив капітан.

— Лицаря Келя супроводити з почестями як її захисника, — холодним тоном уточнив Імператор. — А Дамена Восса... якщо спробує чинити опір — доставити в кайданах. Виконувати!

— Слухаюсь! — віддавши салют, капітан різко розвернувся, і за хвилину коридорами палацу пролунав важкий тупіт чобіт десятка озброєних гвардійців.

Імператор повернувся до Вікі, опустившись перед її кріслом на одне коліно. Він узяв її крижані, тремтячі долоні у свої теплі руки.

— Більше ніхто й ніколи не змусить тебе плакати, Вікі, — прошепотів він, і в його голосі прозвучав остаточний вирок. — Сьогодні Меч Королівства дізнається, що буває з тими, хто ранить серце моєї родини.