Розділ 14: Вибух розпачу та палаючі мости

Усе накопичене безсилля, розтоптана гордість і палаючі ревнощі Дамена нарешті вибухнули. Останній бар'єр стриманості, який він так важко тримав перед світом, розлетівся на тріски в цій напівтемній кімнаті.

Його обличчя спотворила дика, майже божевільна гримаса. Він різко ступив уперед, схопив Вікі за плечі й струснув її з такою силою, що її русяве волосся розсипалося по шовковій сорочці.

— Ти смієшся мені в очі?! — закричав Дамен, і його голос розрізав тишу покоїв, мов розпечений ніж. — Ти граєш у шляхетну герцогиню?! Скажи мені правду! Ти спиш із Келем, так?!

Його зелені очі палали темним, безумним вогнем, а пальці стискали її тендітні плечі до синців.

— Ти крутиш хвостом перед молодим лицарем на очах у всього замку! Ти віддаєшся йому в тінях на балконах, поки я намагаюся тримати цей рід у руках! — його дихання було уривчастим, а з вуст злітали найотруйніші звинувачення. — Але цього тобі стало мало, так?! Ти пішла далі! Ти лягла під Імператора!

Вікі відкинула голову назад, її сіро-зелені очі спалахнули дикою люттю, але Дамен вже не міг зупинитися. Отрута в його голові затьмарила весь розум.

— Тепер усе сходиться! — істерично засміявся герцог, нахиляючись до самого її обличчя. — Ось чому старий монарх так швидко виконав твоє прохання! Ось чому він дивився на тебе як на найцінніший скарб і танцював із тобою перед усім двором! Ти й його змогла спокусити?! Може, він тому й віддав тебе за мене заміж п'ять років тому?! Щоб мати під боком слухняну шльондру, яку можна таємно кликати до свого ліжка?!

Ці слова впали в кімнаті, мов важкий кувалдний удар.

Дамен кричав це з абсолютною переконаністю, навіть не здогадуючись про страшну, глибоку правду. Він не знав і гадки не мав, що Вікі — єдина й улюблена названа племінниця Імператора, донька його найближчого загиблого брата по зброї. Для Дамена це була лише «брудна зрада», якою він намагався виправдати власний розгром.

Вікі застигла. На секунду в кімнаті запанувала мертва, крижана тиша.

Потім вона повільно, з нелюдською силою підняла руки й зірвала його пальці зі своїх плечей.

Вона не закричала у відповідь. Вона не почала виправдовуватися. Вона просто подивилася на нього — поглядом, у якому не залишилося ані краплі жалю, ані краплі болю. Лише абсолютна, остаточна зневага до чоловіка, який щойно власними вустами остаточно знищив будь-який шанс на своє спасіння.

— Ти справді жалюгідний, Дамене, — тихо, але так виразно прошепотіла Вікі, що кожен звук відбився від стін. — Ти настільки сліпий і брудний у своїх думках, що навіть не здатен уявити чисту любов або родинне тепло.

Вона зробила крок назад, відступаючи до вікна, і випростала спину, мов справжня імператриця.

— Ти щойно підписав собі вирок. Не як герцог... а як чоловік.

Отрута ревнощів і розтоптана гордість повністю засліпили Дамена. Він більше не чув її слів, не бачив величі в її погляді — у його спотвореній свідомості залишився лише брудний образ жінки, яка віддається іншим, але залишається крижаною стіною для власного чоловіка.

— Не смій говорити зі мною звисока! — вищав він, втративши будь-який людський подобу. — Ти моя дружина! Ти належиш мені!

Він зробив хижацький ривок уперед. Його важкі, сильні руки вчепилися в тонку перламутрову сорочку Вікі, розриваючи ніжний шовк на плечі.

— Дамене, ні! Припини! — вигукнула Вікі, намагаючись вирватися й відштовхнути його від себе всіма силами. Вона впиралася долонями в його важкі груди, але різниця у фізичній силі була надто великою.

— Я беру те, що належить мені за правом! — сліпо гарчав герцог, домагаючись її проти її волі й намагаючись притиснути її до туалетного столика.

Вікі билася з дикою, непереможною люттю. Вона випростала руку й завдала йому дзвінкого ляпаса по щоці, залишаючи червоний слід.

Це стало останньою краплею для оскаженілого Меча Королівства.

Звірячий рик вирвався з його грудей. У сліпому спалаху гніву Дамен замахнувся й із силою вдарив Вікі по обличчю долонею.

Звук удару відлунив у покоях, мов постріл.

Вікі не втрималася на ногах від нищівної сили удару. Вона впала на оксамитовий килим біля столика, зачепивши кришталевий флакон із парфумами, який зі дзвоном розбився об підлогу.

У кімнаті запанувала раптова, страшна тиша.

Вікі притисла тремтячу долоню до палаючої щоки. З її розбитої губи випливла тонка крапля багряної крові, упавши на розірваний білий шовк сорочки. Її русяве волосся закривало обличчя.

Дамен застиг. Його важкі груди ходили ходуном, а рука все ще тремтіла в повітрі. Вдихнувши гострий аромат розбитих парфумів і побачивши кров на її губах, він раптом немов прокинувся від кошмарного сну. Лють миттєво змінилася першим диким, крижаним страхом від того, що він щойно скоїв. Він ударив не просто дружину. Він ударив жінку, яку таємно беріг Імператор.

Вікі повільно підняла голову. Вона не заплакала. Ані єдина сльоза не випливла з її сіро-зелених очей. У них палала така страшна, непорушна й остаточна темрява, що Дамен мимовільно зробив крок назад.