Розділ 13: Нічні тіні та полум'я під захистом імператорського указу

Бал повільно згасав. Музика ставала спокійнішою, а гості потроху розходилися по своїх апартаментах. Дамена затримала група сенаторів та міністр війни — після несподіваної промови Імператора та його особистої прихильності до Вікі політичний вага герцога опинилася під питанням, і йому доводилося поспіхом відновлювати свій вплив у кулуарах.

Це дало Келю та Вікі дорогоцінні хвилини самотності.

Молодий лицар у своєму сріблясто-білому мундирі ступав поруч із герцегинею по тихому, напівтемному коридору східного крила палацу. Їхні кроки лунали м'яким відлунням від важких килимів. Кель тримав ліву руку на ефесі меча, але його правий лікоть служив надійною опорою для Вікі.

Біля масивних різьблених дверей гостьових покоїв, які слугували резиденцією для герцога та герцогині Восс на час балу, вони зупинилися.

Вікі обернулася до нього. Її смарагдова сукня ледве шелестіла, а сіро-зелені очі сяяли у світлі настінних смолоскипів дивовижним, ніжним теплом.

— Дякую, що провів мене, Кель, — тихо мовила вона.

Кель зняв білу рукавичку, повільно опустився на одне коліно й уперше без остраху бунту чи арешту притулив її тонку долоню до своїх вуст. Його поцілунок був тривалим і сповненим невидимого полум'я.

— Віднині я ваш офіційний захисник, герцогине, — прошепотів він, піднімаючи свої пронизливі блакитні очі. — Наказ Імператора дав мені право бути поруч. Ніхто в цьому палаці — і в усьому світі — більше не наважиться образити вас.

Вікі злегка нахилилася до нього, і її русяве пасмо вислизнуло із зачіски, торкаючись його плеча.

— Ти зробив для мене більше, ніж просто захистив, Кель, — м'яко відповіла вона, відчуваючи, як прискорено калатає його серце. — Ти повернув мені віру в себе. Але будь обережним... Дамен не пробачить нам цього приниження. Його ревнощі тепер отруєні поразкою перед Імператором.

— Нехай спробує, — непохитно відказав Кель, підводячись на весь свій високий зріст. У його постаті більше не було страху перед герцогом — лише сила воїна, який знайшов те, за що варто боротися до кінця. — Я вартуватиму біля ваших дверей цілу ніч.

Вікі посміхнулася — відкрито й щиро, подарувавши йому останній ніжний погляд, і повільно відчинила важкі двері покоїв.

Усередині кімнати панувала тиша, переривана лише тріскотом вогню в масивному каміні. Вона зайшла всередину, віддаючи собі звіт у тому, що ця ніч змінить усе. Дамен скоро повернеться, лютий і розгромлений, але тепер за її дверима стояв не просто вартовий — там стояв той, хто мав законне право та щире бажання захищати її життя й серце.

Не минуло й пів години, як важкі кроки Дамена пролунали в коридорі, розрізаючи нічну тишу палацу.

Герцог підійшов до покоїв, випроставши спину, але його зелені очі палали темною, задушливою люттю. Він програв дипломатичний раунд перед Імператором, його гордість була розтоптана, а влада над дружиною вислизнула з рук. Побачивши біля дверей Келя, який стояв у повній бойовій готовності з рукою на ефесі меча, Дамен відчув, як усередині нього знову закипає отруйна хвиля ревнощів.

Він зупинився за два кроки від молодого лицаря.

— Твоя варта на сьогодні закінчена, Кель, — сухо й сталево процідив Меч Королівства. — Відрубайся у свої покої.

Кель не здригнувся. Він спокійно зустрівся поглядом із герцогом, випроставши стан: — Наказ Імператора говорить, що я маю забезпечувати безпеку герцогині безупинно, милосте.

— Наказ Імператора призначив тебе її захисником, а не її тінню у спальні! — відрізав Дамен, і його голос пролунав загрозливим шепотом. — Зараз зі своєю дружиною перебуваю я — її чоловік і володар роду Восс. У моїй присутності їй не потрібна додаткова охорона. Це наказ твого сюзерена. Забирайся, поки я не забув про святковий етикет.

Кель на секунду затамував подих. Його блакитні очі спалахнули вогнем, але як лицар він розумів межу: пряма відмова в цей момент спровокувала б збройну сутичку просто в коридорі палацу. Молодий лицар повільно вклонився, тримаючи руку на ефесі, і зробив кілька кроків назад, не зводячи очей із дверей.

Дамен штовхнув важкі двері й увійшов до покоїв, глухо зачинивши їх за собою на засув.

У кімнаті панував напівтемрява. Вікі якраз зняла смарагдову сукню, залишившись у легкій шовковій нічній сорочці перламутрового кольору, і розчісувала перед дзеркалом своє довге русяве волосся. Чуючи, як загримів засув, вона навіть не здригнулася — лише спокійно підняла сіро-зелені очі, зустрівшись у дзеркалі з відображенням чоловіка.

Дамен зірвав із плечей важкий чорно-золотий камзол і кинув його на крісло. Його сорочка була розстебнута, а важке дихання видавало всю глибину його поразки.

— Ти задоволена? — процідив він, повільно прямуючи до її туалетного столика. Його зелені очі палали вогнем. — Ти задіяла Імператора. Ти принизила мене перед усім двором і зробила мого гвардійця недоторканним!

Вікі повільно поклала гребінець на стіл і обернулася до нього на кріслі. На її обличчі не було й тіні ляку — лише величний, неворушний спокій.

— Я просто захистила те, що належить мені, Дамене, — м'яко мовила вона, злегка нахиливши голову. — Ти роками грав у гру, де всі правила встановлював сам. Ти тримав мене в тіні, приносив у мій дім свою коханку й вважав, що я завжди мовчки терпітиму. Чому ж ти дивуєшся тепер, коли я змінила правила?

— Ти — моя дружина! — гримнув Дамен, нахиляючись до неї й упираючись долонями в край столика, затискаючи її у пастку свого тіла. Його обличчя було за кілька сантиметрів від її. — Ти носиш моє ім'я! І жоден лицар, жоден указ не змінить того факту, що твоє місце — поруч зі мною!

Вікі подивилася йому прямо в очі. Вони були так близько, що вона відчувала гаряче дихання чоловіка та запах терпкого вина й заліза. Але в її очах більше не було тієї дівчини, яку він міг залякати.

— Моє ім'я — герцогиня Восс, — спокійно й чітко промовила Вікі, вказуючи поглядом на зачинені двері. — Але моє серце тобі ніколи не належало, Дамене. І чим сильніше ти стискатимеш кулаки, тим швидше воно вислизатиме крізь твої пальці.