Розділ 10: Танець світла й тіней

Бальна зала вирувала. Оркестр грав уже третю композицію поспіль, а шелест шовку, дзвін кришталевих келихів і тихий сміх придворних зливалися в єдину, безперервну симфонію розкоші.

Дамен міцно тримав руку Вікі, ведучи її в центр зали. Натовп аристократів мимоволі розступався, поступаючись місцем Великому герцогу та його герцогині. Зелені очі Дамена палали темним вогнем — він прагнув відкритим рухом, перед усім імператорським двором, продемонструвати своє право власності.

Музика змінилася. Залу заповнили глибокі, урочисті акорди королівського вальсу.

— Дозволь, дружино, — сухо мовив Дамен, владно кладучи одну важку долоню на її витончену талію, а іншою міцно стискаючи її пальці в білій рукавичці.

Вікі не здригнулася. Вона підняла сіро-зелені очі, зустрівшись із його холодним, владним поглядом.

Вони закружляли у вальсі. Збоку це виглядало як ідеальне втілення сили й краси: величний полководець у чорно-золотому камзолі та його сліпуча дружина в смарагдовій сукні, що розліталася золотими відблисками. Але всередині цієї пари панувала абсолютна крига.

— Ти тримаєшся надто відсторонено, Вікі, — процідив Дамен, трохи сильніше притискаючи її до себе, намагаючись зламати цю дистанцію. — Посміхнися. На нас дивиться весь двір.

— Я посміхаюся, Дамене, — м'яко, але з ледь відчутною іронією відповіла Вікі, плавно слідуючи за його кроками. — Просто моєї посмішки тепер потрібно заслужити.

Дамен примружився. Кожен її рух був бездоганним, кожен поворот — граційним, але він відчував: її душі тут немає. Вона виконувала танець, мов данину етикету, повністю закрита від нього.

У цей момент, роблячи черговий поворот у вальсі, Вікі мимоволі подивилася через плече чоловіка.

Біля однієї з високих мармурових колон, у затінку оксамитових портьєр, застиг Кель.

Молодий лицар у своєму парадному сріблясто-білому мундирі тримався непорушно, мов висечена з кришталю статуя. Його рука спочивала на ефесі меча, але його пронизливі блакитні очі стежили за кожним па смарагдової сукні. Коли Вікі робила новий оборот, їхні погляди на секунду перетиналися. У його очах не було військової суворості — лише палка, ніжна тривога та дивовижна підтримка.

Це коротке відчуття чужої турботи змусило серце Вікі битися частіше. На її вустах з'явилася справжня, жива й тепла посмішка — не для чоловіка, який стискав її талію, а для лицаря біля колони.

Дамен миттєво відчув цю зміну. Він перевів погляд туди, куди дивилася його дружина, і помітив застиглу постать Келя.

Гаряча хвиля люті знову вдарила герцогу в голову. Він різко зупинив рух вальсу — ще до того, як затихли останні акорди музики, змусивши кількох сусідніх танцюристів із подивом обернутися.

— Досить, — процідив Дамен, випускаючи її талію, але не випускаючи рукавички. — Мені потрібно обговорити деякі питання з міністром війни. Будь тут і не відходь нікуди.

Вікі спокійно вклонилася, випроставши спину: — Як забажаєш, милосте.

Дамен розвернувся й важким кроком рушив крізь натовп до бічної ложі.

Залишившись сама біля високої галереї, Вікі зробила глибокий вдих, відчуваючи, як спадає напруга. Вона підійшла до скляних дверей, що вели на приватний панорамний балкон, з якого відкривався краєвид на нічну столицю, залиту вогнями.

За хвилину прохолодне нічне повітря сколихнув знайомий, важкий і вивірений крок.

Кель тихо вийшов із затінку колон і зупинився за два кроки від неї, схиливши голову.

— Леді Восс, — тихо мовив він, і його оксамитовий голос пролунав надзвичайно м'яко. — Ви дозволите мені покрокувати поруч? На балконах буває вітряно.

Вікі обернулася до нього. У світлі місяця її смарагдова сукня здавалася чарівною, а сіро-зелені очі сяяли так відкрито, як ніколи раніше.

— Я чекала на тебе, Кель, — прошепотіла вона, ступаючи до нього назустріч і віддаючи свою тонку долоню у його рукавичку. — Врятуй мене від цього балу. Хвилю хоча б на один танець.

Кель на секунду завмер. Почути такі слова від леді Восс у самому серці імператорського палацу було небезпечно, але його блакитні очі спалахнули такою рішучістю й палкою ніжністю, що всі застереження миттєво розчинилися в нічному повітрі.

— Для мене це буде найбільшою честю, герцогине, — прошепотів він.

Він повільно, з бездоганною лицарською грацією провів її трохи далі по террасі — у напівтемряву між мармуровими колонами, куди практично не діставало яскраве світло кришталевих люстр із бальної зали. Звідси чути було лише м'які, плавній мелодії оркестру, які розливалися над нічним містом.

Кель зняв білу рукавичку, оголюючи свою теплу, засмаглу долоню, і обережно торкнувся її тонких пальців. Другою рукою він ледь відчутно, з неймовірною повагою й трепетом огорнув її стан.

Його доторк дивовижно контрастував із важкою, владною хваткою Дамена. У рухах Келя була ніжність, турбота й захист.

Вони повільно закружляли у мовчазному, таємному вальсі під відкритим зоряним небом.

Смарагдова сукня Вікі плавно ковзала в сутінках, а її сіро-зелені очі були прикуті до обличчя молодого лицаря. Вона бачила, як прискорено дихає Кель, як тремтить його погляд від її близькості, і відчувала, як усередині неї розквітає солодке, непереможне почуття свободи.

— Ти знову ризикуєш заради мене, Кель, — тихо мовила вона, притуляючись трохи ближче до його плеча. — Якщо Дамен побачить...

— Нехай бачить, — м'яко відповів Кель, зупиняючи їхній рух і дивившись прямо в її очі. Його смоляно-чорне волосся ворушив вечірній вітер. — Я служу йому як гвардієць, але моє серце більше йому не належить. Я готовий приймати будь-який його удар, аби ви посміхалися так, як зараз.

Вікі затамувала подих. Її тонка ручка повільно піднялася й торкнулася його плеча, а на вустах з'явилася найщиріша посмішка за останні роки її життя.

Але тишу нічного балкона раптово розрізав глухий, важкий крок.

З-за масивної кам'яної арки вийшла темна постать.