Розділ 9: Прибуття до столиці та вечір перед балом

Двері покоїв зачинилися, і в кімнату важким кроком зайшов Дамен. Його зелені очі одразу звично ковзнули по приміщенню — від палаючого каміна до відчиненого вікна.

— Ти не зачинила вікно, Вікі, — промовив він сухо, прямуючи до балкона і спираючись долонями на дерев'яний парапет. — Нічне повітря в горах швидко охолоджується.

Вікі спокійно відступила від вікна, зробивши вигляд, що лише поправляє складки своєї винно-червоної сукні.

— Мені хотілося подихати свіжим повітрям після цілого дня в закритій кареті, Дамене, — м'яко відповіла вона, сідаючи біля туалетного столика. — До того ж, твій загін варти працює бездоганно. Я почуваюся в абсолютній безпеці.

Дамен вдихнув прохолодне нічне повітря саду, намагаючись роздивитися в темряві силуети гвардійців, але Кель вже давно розчинився в тінях. Герцог лише примружився, відчуваючи дивне, важке відчуття тривоги, яке не покидало його протягом всієї дороги, і зачинив важкі дерев'яні віконниці.

— Завтра вранці ми виїжджаємо на світанку, — мовив він, не дивлячись на неї. — Обіду дістанемося столиці. Приготуйся: імператорський палац — це не наш замок. Там кожен погляд — це зброя.

— Я пам'ятаю правила гри, Дамене, — спокійно відказала Вікі, зустрівшись із його відображенням у дзеркалі. — І не збираюся програвати.

Наступного дня під обід кортеж Великого герцога Восса нарешті в'їхав крізь масивні білокам'яні ворота столиці.

Місто вирувало життям: вулиці майоріли прапорами, аристократичні екіпажі з усіх куточків імперії з'їжджалися до високого Палацу Сонця, де ввечері мав відбутися грандіозний бал.

Для герцога та герцогині Восс були підготовлені розкішні апартаменти в східному крилі палацу. Поки слуги розпаковували скрині, а кравці вигладжували вечірній туалет, Дамена викликали на термінову аудиєнцію до Військової ради.

Залишившись на самоті у просторій залі з високими стелями та золотими ліпнинами, Вікі підійшла до дзеркала. Вона оглянула нову сукню, яку пошили спеціально для цього вечора — глибокого смарагдового кольору із золотим гаптуванням, що ідеально підкреслювала її гнучкий стан, витончені плечі та розкішне русяве волосся, зібране у високу зачіску. Вона виглядала як справжня королева.

Раптом у двері покоїв тихо, вивірено постукали.

— Увійдіть, — мовила Вікі.

Двері відчинилися, і на порозі з'явився Кель. На ньому був парадний лицарський мундир імператорської гвардії: сріблясто-білий камзол із темними лацканами, який неймовірно личив до його смоляно-чорного волосся та яскраво-блакитних очей.

Молодий лицар застиг на порозі. Побачивши Вікі в смарагдовій сукні, він на секунду втратив дар мови. Його погляд був сповнений такого щирого, незамаскованого захоплення, що щоки Вікі миттєво вкрилися ніжним рум'янцем.

— Перепрошую за турботу, леді Восс, — промовив Кель, зусиллям волі повертаючи собі офіційний тон і вклоняючись. — Герцог затримується на засіданні ради. Він наказав мені особисто супроводити вас до Головної бальної зали, коли надійде час.

Вікі усміхнулася — тепло й відкрито, ступаючи до нього назустріч.

— Я рада, що це будеш саме ти, Кель, — тихо мовила вона, зупиняючись за крок від нього. — У цьому величезному, чужому палаці ти — єдине обличчя, якому я дійсно довіряю.

Кель випростався, і його блакитні очі спалахнули палким, ніжним світлом. Він повільно підняв руку в білій рукавичці й зігнув її в лікті, пропонуючи герцогині опору.

— Для мене це найвища честь, мій янголе, — прошепотів він так тихо, щоб чула лише вона. — Я буду поруч. Що б не сталося на цьому балу.

Вікі обережно поклала свою тонку ручку на його міцний лікоть. По її тілу пробігла хвиля солодкого трепету, коли вони разом ступили на мармурові сходи, що вели до сяючої бальної зали.

Величезна бальна зала Палацу Сонця вражала своєю величчю. Сотні кришталевих люстр відкидали мільйони золотистих бліків на позолочені колони та біломармурову підлогу. Оркестр грав величний вальс, а вища аристократія імперії у розкішних вбраннях лестиво обговорювала останні новини.

Коли двірцевий герольд на повний голос проголосив: «Леді Вікі Восс, герцегиня роду Восс!», зала на секунду затихла.

Вікі ступила на мармурові сходи, тримаючи руку на міцному лікті Келя. Її смарагдова сукня зі золотим гаптуванням сяяла у світлі свічок, а гнучкий стан і спокійна, витончена грація змусили багатьох графів та князів затамувати подих. Поруч із нею, крокуючи карбувальним крок за кроком, ішов Кель — статурний, високий лицар у парадному сріблясто-білому мундирі, чиї блакитні очі та смоляно-чорне волосся привертали не менше заздрісних поглядів придворних дам.

Вони виглядали як ідеальний дует: благородна герцогиня та її непохитний захисник.

Але це видовище тривало лише до тих пір, поки з бічних дверей Військової ради швидким кроком не вийшов сам Дамен.

Герцог був у важкому чорно-золотому парадному камзолі з орденами за перемогу при Форті-Лео. Побачивши, як Вікі опускається останніми сходинками, спираючись на руку Келя, і як вона тепло посміхається молодому лицарю, Дамен відчув, як усередині нього знову розливається гаряча отрута ревнощів.

Він ступив вперед, розрізаючи натовп аристократів, і зупинився просто перед ними.

— Дякую, Кель. Далі я сам, — промовив Дамен. Його голос звучав сухо й сталево, не залишаючи простору для заперечень.

Кель миттєво зробив крок назад, опустив руку й вклонився з бездоганною лицарською повагою: — Як накажете, милосте.

Вікі повільно перевела свій сіро-зелений погляд на чоловіка. Вона не виказала жодного розчарування, але її посмішка стала трохи прохолоднішою.

Дамен владно вхопив її за тонку долоню й поклав на свій лікоть, міцно притискаючи до себе.

— Ти занадто привертаєш увагу, Вікі, — тихо процідив він їй на вухо, коли вони рушили в центр зали під спостерігаючими поглядами всього імператорського двору. — Усі тільки й говорять про те, яка краса ховалася у моєму замку.