Глава 12

Після величезного скандалу,після якого батьки заборонили Кірі бачитися з Віктором, минув місяць. Вона приховувала відносини з Віктором в таємниці від батьків, роблячи так, ніби вони вже закінчилися. Євгенія та Фелікс висловили подив і вдячність, думаючи, що їхня донька нарешті зробила правильний вибір. Кіра навіть стала активніше відвідувати батьківське видавництво і брати участь у званих вечорах, вирішуючи навіть вибачитися перед Іваном Лавровим за те, як вона негарно з ним вчинила під час святкування ювілею.

Зовнішній світ міг вважати, що усе пішло налагоджено. Проте, за цією гарною маскою, Кіра продовжувала тримати своє відносини з Віктором прихованими. Вони зустрічалися та проводили час разом, залишаючись вірними один одному. Їхня звичайна ритуальна втеча з університету через вікно в чоловічому туалеті допомагала їм уникнути підозр. Чергуючи  дн своєї відсутності на парах, вони запобігали підозрам від викладачів.

Ця інтригуюча гра здавалася незримою, і для Кіри вона була як світлом у найтемніших моментах. Їхні зустрічі та спільні миті були найбажанішими, і вони зберігали цю таємницю, як найбільшій скарб.

Кіра, зберігаючи свою роль, майстерно складала свій план. Орест та Євгенія, віддавши їй волю, дозволили новіть ходити на ночівлю по вихідним до подруги Віри. Проте краса лежала не в цьому. Кіра, не збираючись навіть відвідувати Віру, вибрала іншу долю – дні і ночі, сповнені коханням, вона проводила в заміському будинку Віктора.

Тут, серед запаху кави й смажених яєшень, що простягався з кухні, Кіра прокидалася під промінням сонця, що милувало її обличчя. І серце билося радісно, адже поруч був Віктор, який турботливо приготував сніданок. У халаті, вона вийшла на кухню, обійняла Віктора та поцілувала його, відчуваючи, як щастя розпливається по її внутрішності.

Разом вони вийшли на веранду, де зустріли чарівність ранкового світу. Там, насолоджуючись взаємністю та теплом один одного, вони розпочали свій ранок.

Євгенія та Фелікс затишно снідали у вітальні свого великого заміського будинку, коли раптом загучав дзвінок телефону. Захоплені розмовою, Євгенія узяла слухавку, а голос на тлі повідомив, що сьогодні до міста на день раніше приїзжає Ян Вербицький, діловий партнер та давній друг Фелікса.

"Ян Вербицький прибуде сьогодні ввечері, треба його зустріти та заселити до готелю", виголосила Євгенія, роблячи коротку паузу, щоб передати важливу інформацію чоловіку.

"Так, і було б чудово зустріти його всією родиною", погодився Фелікс, засмаглий сонцем у великому вікні.

"Точно, треба поїхати забрати Кіру", додала Євгенія, збираючи свої думки. "Зустрітися з такою поважною людиною, як Ян, буде корисно. А то все спілкується з цією невихованкою Вірою", додала вона, здавалося, злегка втомлена.

Водій швидко відвіз Євгенію та Фелікса до будинку Віри. Ольга Іванівна у цей час розвішувала білизну, коли Злотові з'явилися перед нею.

"Доброго дня, вибачте за несподіваний візит, але можна покликати, будь ласка, Кіру?" привітав Фелікс, сподіваючись на швидке вирішення цього питання.

"А Кіри зараз тут немає", відповіла Ольга Іванівна з підозрою у голосі.

"Як немає?!" здивувалася Євгенія, в якої вже з'явився слід роздратування. "А де вона зараз?"

"Я не знаю", відповіла Ольга Іванівна, дивлячись на них з підозрою.

"Покличте сюди Віру. Кіра ж мала залишитися у вас у гостях на цих вихідних, і минулих також", нагадала Євгенія, виражаючи своє незадоволення.

Ольга покликала Віру, і та, накинувши легку куртку, вибігла з дому.

"Де Кіра? Вона приходила до тебе у гості?" запитала Євгенія.

Віра мовчала і дивилася під ноги.

"Вони знову зустрічаються з тим художником? Так, я права?" запитала Євгенія.

Віра знову мовчала.

"Я хочу кращого для Кіри. Той художник її негідний. Вона спадкоємиця нашого видавництва, і чоловік у неї має бути гідний, а не біднота з дитбудинку!" трохи підвищивши голос, сказала Євгенія.

"Не смійте кричати на мою доньку, Віра тут не до чого!" стала на захист Віри її мати, Ольга.

"Не смійте на мене кричати, ви взагалі ніхто! І те, що у вас повен двір дітей, ще не означає, що ви знаєте, як їх виховувати! А за Віру, я завжди знала, що дружба з нею нічого хорошого Кірі не дасть. Ви знаєте, що ми не останні люди у місті, у нас губернатор міста на днях народженнях присутній, і тому Віра, якщо ти не скажеш, де зараз Кіра, я подзвоню куди треба, і тебе завтра ж з університету відрахують!" промовила Євгенія.

"Євгенія, не треба", вмішався Фелікс, "можна ж все вирішити мирно".

"З цими людьми неможливо по-іншому, Фелікс", сказала Євгенія.

Ольга Іванівна стояла дуже зла, а Віра, притиснувши руки до губ, плакала.

"Віро, дитино, скажи їм, де живе той художник", сказала Ольга Іванівна, "бо вони від нас не відчепляться". Але Віра мовчала і плакала.

"Що ви за люди такі? Дитину до істерики довели", пригрозила Ольга Іванівна.

"Якщо Віра не скаже, де живе той художник, то завтра на пари до університету може вже не йти, це я вам обіцяю", промовила Євгенія.

Віра ще більше притулилась до матері і заплакала.

"У нього є будинок в селі Яблунівка, я підслухала їхню розмову з Кірою, сказала Ольга Іванівна, "вони мали поїхати туди. Більше ми нічого не знаємо. Благаю, не чіпляйте Віру, дайте дитині довчитися".

"Дякую вам, і будь ласка, пробачте мою дружину, вона сильно хвилюється", сказав Фелікс.

"Євгенія, поїхали, я наберу знайомого дільничного, він скаже номер хати в Яблунівці", додав Фелікс та вона поїхали.

Тим часом  Віктор знайшов старі пластинки і вимкнув громофон, і враз будинок наповнився приємною романтичною музикою.

"Кіро, потанцюєш зі мною?" запитав Віктор, пропонуючи своїй коханій руку.

"Залюбки", відповіла Кіра, і вони закрутилися у танці, відчуваючи кожну ноту чарівної мелодії, яка розповідала їхню історію кохання.Та раптом вони почули шум на дворі, а за мить, двері будинку відчинили двоє незнайомих чоловіків  та Євгенія з Орестом, батьки Кіри.Серце Кіри ушло в п'ятки, і вона дуже злякалася, коли побачила їх.