Глава 11

Пітьма ночі підкреслювала нерозуміння Кіри, чи вона взагалі спала. Вона знала лише одне - відчуття самотності та порожності повністю її обволікло. Її батьки, недоброзичливо налаштовані до її стосунків з Віктором, навіть погрожували проблемами, якщо вона не припинить з ним спілкуватися.

Ранковий будильник розірвав тишу і Кіра, уникаючи зустрічі зі своїм власним відображенням у дзеркалі, ледь розкрила очі. Швидко вона насунула перший попавшийся одяг і метнула зошити у сумку, не звертаючи уваги на те з яких вона предметів. У дзеркалі їй не хотілося розглядати своє відображення, яке віддзеркалювало її сумне становище.

На кухні мати, Євгенія, та батько, Фелікс, вже сиділи за столом, смакуючи млинці. Кухарка  поставила окрему порцію для Кіри, поруч ними. "Доброго ранку", ледве промовила вона. "Доброго", відповів батько. 

"Чи не хочеш з нами снідати?", запитала мати.

 "Я не голодна та поспішаю до університету", відповіла Кіра, уникаючи зустрічі їхніх поглядів.

"Кіро, після пар водій буде чекати тебе біля університету. Не відважуйся тікати чи робити якісь інші  дурниці. Ми знаємо твій розклад і будемо контролювати тебе", строго промовила мати. "І якщо я побачу поруч з тобою того хлопця, то краще тобі не знати наслідків", додала вона, нагадуючи Кірі їхні можливості.

Кіра стояла вражена і потім мовчки пішла до автомобіля, де чекав водій Миколай. Коли вони рушили, водій звернувся до Кіри: "Не дивись на мене так. Можливо, я не погоджуюся з твоїми батьками, але я просто людина маленька і не можу нічим допомогти".

Кіра з печаллю дивилася на місто, яке колись надихало її, але зараз тільки пригнічувало. Водій зупинився біля входу до університету і заявив, що завжди буде чекати на неї тут і відвезе додому після пар. Він також попередив Кіру про уникання непотрібних пригод, на що вона відповіла, що йому не варто хвилюватись.

Піднімаючись сходами до університету, Кіра зайшла в вестибюль та приховалася за великою колоною. Відразу ж її погляд впав на Віру, і Кіра тихо покликала її.

"Що з тобою, Кіро? Чому ти така сумна?" схвильовано запитала Віра.

"Все дуже погано", сказала Кіра з пригніченим голосом. 

"Віро, рідненька, допоможи мені, будь ласка. Знайди Віктора в університеті і скажи, що я чекаю на нього в бібліотеці на третьому поверсі. Нехай він прийде, як тільки зможе."

"Так, звісно, передам", відповіла Віра схвильовано, і покинула вестибюль, направляючись до іншого корпусу, де проходили пари у Віктора. Кіра ж пішла до бібліотеки, чекати на зустріч з Віктором.

Вона ввійшла до бібліотеки і помітила Клавдію Петрівну, яка завжди дбала про порядок і тишу. Окрім них, нікого не було, і це було досить зручно, оскільки це давало Кірі більше впевненості.

"Клавдія Петрівно, чи можна Вас на хвилинку?" промовила Кіра.

"Звісно, дитино. Чи все в порядку?" схвильовано запитала бібліотекарка.

"Насправді, я працюю над важливим науковим проектом і потребую інформації зі старих газет. Я знаю, що у нашому університеті є великий архів", пояснила Кіра.

"Так, я з радістю допоможу тобі", відповіла Клавдія Петрівна. "Але архів знаходиться в іншому корпусі, і це трошки далеко. Зараз ранок і будуть затори."

"Будь ласка, це дуже важливо для мене", впевнено попросила Кіра.

"Добре, думаю, за сорок хвилин я впораюся. А ти, будь ласка, пригляди за бібліотекою. Я знаю, що можу на тебе покластися", сказала Клавдія Петрівна, підкреслюючи свою довіру до Кіри.

Після того, як бібліотекарка пішла, Кіра залишилася сама зі своїми думками. І кілька хвилин потім у бібліотеку зайшов Віктор.

Віктор миттєво розпізнав розпач у вигляді Кіри і приголубив її, намагаючись подарувати їй хоч трохи затишку. Кіра відпустила сльози і відверто розповіла Віктору про все про батьків, як сильно вони проти їхніх стосунків та постійний контроль від водія, який чекає на неї біля університету.

Віктор бажав щось зробити, хоча б щоб підтримати кохану. "Давай втечемо до мене у гуртожиток. Я домовлюся з консьєржкою, і ми повернемося, коли мають закінчитися твої пари, ніхто не помітить. Тобі зараз не до навчання, ти маєш зібратися з думками. Ми разом, я кохаю тебе, і ми зі всім впораємося. Я ніколи нікому не віддам тебе", сказав він, намагаючись підтримати і заспокоїти Кіру.

Слова Віктора зігріли її, але вона згадала про проблему з водієм. "Як ми втечемо? На вході до університету стоїть водій, який стежить за входом", запитала вона.

"У чоловічому туалеті на першому поверсі є незакрите вікно, яке ми зламали для того, щоб легко виходити покурити. Керівництво університету ніяк не полагодить його, і я впевнений, що воно таким лишиться назавжди. Ми можемо вибратися і ввійти, не будучи поміченими", пояснив Віктор.

Кіра дочекалася, поки Клавдія Петрівна принесла їй копіїї необхідних газет,  подякувала їй і вирушила до чоловічого туалету, де чекав Віктор. Разом вони непомітно вибралися через вікно і направилися до гуртожитку. Консьєржка не задавала зайвих питань, і Кіра подумала, що це, можливо, через портрет, який Віктор намалював для неї, що стояв на її столі, змінило її ставлення до нього.

У кімнаті Кіра опустилася на ліжко і віддала себе сльозам, а Віктор просто був поруч, що було найважливішим.