Глава 7

Нічна тиша сповивала кімнату, а в душі Кіри палахкотів вогник щастя, розгортавшийся з миттєвою красою. Дні та ночі пройшли, мов митів відділених, завертіли життя Кіри Злотової у вихор незбагненного кохання. Зустрічі з Віктором вже другий місяць поспіль приносили радість, в яку вбирався у кожен її відділок, наповнюючи серце теплом, яке не згасало навіть у темряві.

Прийдешні вихідні обіцяли бути вирішальними, адже настала пора святкувати ювілей видавництва, важливу подію, на яку чекали з нетерпінням. До будинку Злотових мали  завітати впливові та відомі особистості, що були гостями цього свята. Мати Євгенія була занурена в підготовку до заходу, дбаючи про кожну дрібницю, а Кіра відчувала полегшення від її завертілася в справи уваги.

Одного вечора, у глибокому зміряному світлі, Євгенія запросила Кіру до себе, щоб приміряти вишукане сукню до ювілею.

Кіра стояла перед дзеркалом, її відображення віддзеркалювалося в красивій червоній сукні, яка була прикрашена бісером і блисками. Вона відчувала, як ця сукня підкреслювала не тільки її фігуру, але й її палкий характер.

"Ти така вже доросла і така красива," промовила мати, Євгенія.

"Дякую, сукня справді чудова. Я піду до себе, мамо," відповіла Кіра, рухаючись до дверей.

"Кіра, залишся, будь ласка. Мені треба з тобою поговорити," сказала Євгенія, зупиняючи дочку.

Кіра знала, що такі розмови з матір'ю часто закінчувалися сварками, але вона не мала вибору. Змушена зупинитися, вона сіла на край ліжка і очікувала, що скаже мати.

"Донечко моя, ти вже така доросла, така гарна в університеті вчишся. Хоч останнім часом ми з тобою часто сваримося, але я всеодно тебе дуже кохаю, моя люба, і бажаю тобі всього найкращого," промовила Євгенія, поглядаючи на доньку з ніжністю в очах.

Кіра відчула, як гордість наповнює її груди. Тепер вона вже була готова відповісти матері, але та продовжила розмову.

"Завтра визначна та дуже важлива подія для нашої родини. Наше видавництво святкуватиме ювілей, і ти знаєш, що до нас приїдуть дуже впливові та відомі люди. Серед них будуть наші друзі, сім'я Лаврових. Ти ж знаєш, Артур з Соломією завжди підтримували нашу родину, а їх син Іван всього лише на чотири роки старше за тебе. Іван дуже надійний і освічений хлопець. Він був би тобі гарною партією. Це дасть змогу нашим компаніям об'єднатися, і разом ми зможемо вийти на новий рівень та дати гідну відсіч конкурентам," зазначила Євгенія, вставляючи доньці карту майбутнього.

"Стоп, стоп, мамо, ти припонуєш мені вийти заміж за Івана, я ж його зовсім не знаю, він чужий для мене!" нервово відповіла Кіра, збентежена несподіваною пропозицією матері.

"Ну, мало ти його знаєш, тому що зовсім не ходиш з нами на вечори та зустрічі. І я тебе до чогось не примушую, лише просто говорю тобі так, як є. Завтра Іван прийде до нас на ювілей, познайомся з ним, поспілкуйся, і він вже не буде здаватися тобі таким чужим," спокійно сказала Євгенія, намагаючись спонукати доньку до розгляду вигідної перспективи.

"Але якщо я вже кохаю іншу людину," сказала Кіра, вагаючись, чи розкривати перед матір'ю свої почуття щодо Віктора.

"Хто він? З якої він сім'ї? Ми його знаємо?" відразу задала питання Євгенія, виявляючи цікавість і трохи стурбованість.

"Він не має сім'ї, він сирота, і він не з нашого кола. Але він дуже талановитий, він художник та пише неперевершені картини! А ще він дуже сміливий, сильний, цілеспрямований та по-справжньому кохає мене, а я його. Мамо, він підніметься до таких висот, що вам і не снилися, і теж з часом стане заможним, я знаю це," натхненно сказала Кіра, віддавши своїм словам всю впевненість і віру у майбутнє з Віктором.

"Кіра, ти же дуже молода та неосвічена. Твій художник не дасть тобі нічого окрім розчарування та болю, а я хочу вберегти тебе від цього," промовила Євгенія, виявляючи свою турботу, але в той же час і свою домінуючу позицію.

"Знаєш, мамо, а я і не очікувала від тебе іншої відповіді. Тобі важливі лише гроші та влада! Тобі не важливі мої почуття та кохання! А я по-справжньому його кохаю! А ти зовсім не спроможна на це, статки і багатство зовсім закрили тобі очі, мамо!" кричала Кіра, виливаючи свою образу на матір.

"Не самій так говорити з матір'ю ти маєш бути вдячна мені і батькові за те, що живеш у достатку, та не про що не хвилюєшся! Ти з тим художником у його хатині і тиждень не проживеш!" кричала Євгенія, реагуючи на образу доньки.

"Ти зовсім мене не знаєш, мамо. Я в хатині з ним буду щасливіша, ніж тут," відповіла Кіра, виявляючи свою впевненість у своїх почуттях.

"Значить так, Кіра, це все треба припиняти. Я сильно багато тобі дозволяю, а ти цього не цінуєш. Завтра ти весь день будеш поруч зі мною і татом! Будеш привітна до гостей і познайомишся з Іваном! Все, крапка! І навіть не думай втекти з ювілею!" промовила Євгенія, встановлюючи свою авторитарну позицію.

Кіра мовчки вийшла з кімнати батьків і пішла до своєї, зачинивши двері. І дала волю сльозам, відчуваючи, що ставлення матері до неї єгоїстичне та несправедливе. Віктор, на відміну від матері, ніколи не кричав на неї, і зараз, більше за все, Кірі захотілося опинитися в обіймах Віктора.

Коли Кіра трішки заспокоїлася, вона витерла сльози. А в очах спалахнули вогники рішучості. "Віра ж на вихідних на дачу з батьками збиралася, чудово там мене ніхто не знайде," промайнула думка у Кіри в голові. "Що ж, у мене вже є план, як втекти з цього ганебного свята," вирішила вона, відчуваючи, що тепер у неї є контроль над ситуацією.