Глава 6

Минули вихідні та  Кіра повернулася додому, мати відразу ж  розпочала серйозну суперечку через її несповагу до родини. "Це безвідповідально, Кіра! Ти зовсім не розумієш, що таке повага до батьків," кричала Євгенія. 

На що Кіра відповіла: "Ти б все одно не дала мені піти до Віри, тому що вона не з нашого кола. Бо вона бідна, і ти вважаєш, що я не повинна з нею спілкуватися, чи не так?"

Не чекаючи на відповідь, Кіра відійшла у свою кімнату, зачинивши за собою двері. 

"Це не перша, і, мабуть, не остання сварка," - подумала вона, намагаючись заспокоїти себе. Сівши за письмовий стіл, вона спробувала сконцентруватися на статті для студентського журналу, але її думки все ще були з Віктором - як вони гуляли вночі, як він цілував її ніжно, як він вміло намалював її на афіші. Віктор був таким чуттєвим і красивим, і Кіра не могла дочекатися, щоб побачити його знову.

На ранок, Кіра вдягла свою найкращу сукню, зробила вишуканий макіяж і прикрасила свої хвилясті волосся квіткою на шпильці. Вона сяяла від щастя, знаючи, що сьогодні знову побачить Віктора! Швидко зібравши сумку, вона вийшла з кімнати і спустилася красивими сходами, уже майже готова вийти з будинку, коли раптом почула голос матері: "Кіра, стій!"

Ці слова зупинили її на мить, і вона повернулася, зберігаючи свою спокійність, готова до нової розмови з матір'ю.

Поруч з матір'ю, Кіра побачила і батька, і мати продовжила: "Кіро, сядь!"

Розуміючи, що сперечатися безнадійно, Кіра сіла на стілець.

Заговорив батько Орест: "Скоро  ми влаштовуємо прийом у нас вдома, на честь 30-річчя нашого видавництва. Буде багато відомих людей, і все має пройти на вищому рівні. І я б дуже хотів, щоб ти, Кіра, була присутньою на цьому заході, як частина нашої родини та спадкоємиця видавництва. Вже час знайомити тебе з потрібними людьми."

"Це велика честь, Кіра," - доповнила мати.

"Мені непотрібно ваше видавництво! Всі знають, що ви друкуєте неправду, пишете статті про того, хто більше платить! Я так не хочу! Я не буду брати участь у цьому шоу, аби задобрити ваших клятих спонсорів!" кричала Кіра.

І продовжила звернутися до батька: "Ти ж маєш талант! Ти писав чудові книги, ти писав статті про сміливих людей, про героїв! А зараз ти продався! Ти продався за гроші. Давай будемо посилати репортерів по всьому світу, давай зробимо крок вперед, чого ти так боїшся?"

"Кіра, досить!!!" закричала мати Євгенія, але Кіра вже вибігла на вулицю, сіла в машину, і водій відвіз її до університету.

Дорогою до університету Кіра, заповнена гнівом на батьків, вийшла з машини, навіть не вдячно сказавши "Дякую" водію. Але коли її очі зустрілись з очима Віктора, усі її негаразди зникли. 

Вона ніжно поцілувала його, і разом вони увійшли до будівлі університету, шокуючи всіх новиною: "Кіра Злотова зустрічається з Віктором!" Вони стали головною темою для пліток, але це не мало значення. Їм було байдуже, адже вони не хотіли розлучатися ні на мить. Хоча іноді їх заняття проходили в різних корпусах, кожну перерву вони спішали один до одного.

Одного дня Віктор запросив Кіру до своєї кімнати в гуртожитку, де він показав їй всі свої картини. Кіра була у захваті. 

"Ти станеш великою людиною, Віктор!" промовила вона.

"Якщо я коли-небудь стану відомим художником, то тільки завдяки тобі, Кіра," відповів Віктор і ніжно поцілував її.

Тут до кімнати гуртожитку зайшов Георгій, сусід Віктора, й привітав:

"Здорово, Віктор, значить, плітки правдиві. Познайом мене з цією чарівною паночкою."

Віктор прекрасно знав, що Георгій знає Кіру, хто ж її не знає, але всеодно представив її Грирогію.

Григорій продовжив у розмову і почав розвалювати роботи Віктора, та й не тільки роботи, а самого Віктора, як людину. Звісно, не казавши про їхню "спільну справу" з Віктором. Надалі Григорій приніс пляшку вина та фужери. Кіру дуже здивувало, що у гуртожитку є фужери. На що Віктор відповів: "У нас все є, Кіра, все що забажаєш."

Кіра усміхнулася й сказала: "Якщо вино у нас вже є, то здивуйте мене італійською кухнею."

"Все буде виконано," відповів Віктор, і вони разом з Георгієм пішли на кухню.

Поки Віктор варив макарони, Георгій бігав по кімнатам і здобував провізію. У нього вийшов непоганий улов: шматок сиру, два апельсини, три яблука, і банка оливок.

"Хто дав тобі оливки?" здивувався Віктор.

"Олег, він мені був винен, за те, що я колись після комендантської години через вікно до гуртожитку пустив." Хлопці засміялися, і незабаром така італійська вечеря була на столі в їхній кімнаті у гуртожитку.

"Дуже смачно," прокоментувала Кіра.

"Ти напевно лобстерів на сніданок їси, але наші макарони нічим не гірші," зауважив Георгій.

Кіра спокійно відповіла: "За те, щоб їсти лобстерів, треба платити, іноді дуже дорого. Так що я рада, що сьогодні їм ваші макарони."

Віктор поцілував Кіру, і вони втрьох підняли келихи з вином.

Тут Георгій дістав свою гітару та почав грати й співати пісню про кохання. У цей момент Віктор запросив Кіру на танець, і вони почали танцювати під спів Георгія. У нього був непоганий голос і для такого розбишаки, як Георгій, знати пісні про кохання було дивним. Але Кіра думала, що, напевно, у Георгія є своя історія. А поки Кіра та Віктор продовжували танцювати, танець за танцем, пісню за піснею.

Тут вони помітили, що вже з темніло. Віктор вже думав викликати Кірі таксі, але тоді Кіра промовила: "Я не хочу додому, мені тут так добре."

"Тож залишайся," відповів Віктор, "Я лягу на підлозі."

І вони продовжили свою вечерю, у вже трьох вони разом співали пісні під гітару. Відчуваючи себе вільними та щасливими, молодими та невгомоними, закоханими та сповненими надій.

І Кіра подумала: "Я ніколи ще не почувала себе такою щасливою."