Глава 5

Віра була старшою серед шести дітей у своїй великій родині. Після того, як Кіра та Віра зайшли до скромної хатини, їх зустріла мама Віри - Ольга Іванівна, яка сердечно обійняла Кіру та запросила дівчат пити чай з пирогом. Потім до них приєдналися молодші брати та сестри Віри.

"У батька сьогодні багато роботи, так що він буде пізно," промовила Ольга Іванівна до Віри. Потім вона звернулася до Кіри й запитала: "Кіра, а як твої справи?"

"Все добре," відповіла Кіра. "От сьогодні у нас буде студентська вечірка, тож зробите нам гарні зачіски?"

"Звісно, зроблю, і зачіски, і манікюр," відповіла Ольга Іванівна.

Кірі завжди подобалося приходити до Віри в гості. У них завжди був сміх, простота та душевна атмосфера, де вона почувалася спокійно та в безпеці. Але із сумом вона згадала свій розкішний, але холодний дім, де не було радісних моментів, а лише строгость та невдоволення матері. Проте сьогодні її чекала весела вечірка та зустріч з таємничим художником.

"Годі тривожним думкам," подумала Кіра, усміхнувшись та повернувшись до компанії Віри та її матері. Вони сміялися та готувалися до вечірки.

У той вечір, коли вулиці вібрували від ритмів та веселощів студентської вечірки, Віктор стояв у віддалі, його думки віддавалися тільки одному: "Чи прийде Кіра?" 

Його друг Георгій, вже вкрай веселий від напоїв, метушився серед танцюючих, його одночасно обволікали дві дівчини. Навіть в цій бурхливій атмосфері Віктор завжди відчував підтримку від Георгія, їхнє давнє братерство лишалося непохитним.

Тим часом, Кіра та Віра, врядовані в елегантні сукні і з чудовими зачісками, поспішали на вечірку. 

"Чи все в мене гаразд?" – стурбовано запитала Кіра у подруги Віри. 

"Не хвилюйся, ти б прекрасно виглядала навіть у піжамі, а твій художник все одно не зміг би відвести від тебе погляд" – відповіла Віра з усмішкою, але помітивши погляд своєї подруги, додала.

 "Розслабся, ти справді чудово виглядаєш" – сказала Віра.

Дівчата увійшли до вестибюлю, де вже відбувалася вечірка, і швидко вирішили піти  собі за  напоями. У куточку Кіра помітила його – того самого художника із рудим волоссям та привабливим обличчям. Залишивши Віру, вона рішуче підійшла до нього.

 "Привіт, сорочка сьогодні в тебе сьогодні чиста" – почала Кіра. 

"А ти, як завжди, неймовірно приваблива – не кажучи вже про афішу" – відповів Віктор і, посміхнувшись, продовжив: 

"Давай познайомимось, я - Віктор". 

"А я – Кіра!" – відповіла вона зі спалахом емоцій в очах.

Надалі все розвивалося швидко та неймовірно , Кіра та Віктор разом танцювали на вечірки. І бачили здивовані погляди оточуючих. Але їм було всеодно, у них обох було таке враження ніби вони знали один одного сто років. 

Коли вечірка закінчилася, вони не захотіли повертатися додому, тож вони разом пішли гуляти нічним містом. Під світло ліхтарів вулиці виглядали таємничо і красиво . Архітектура міста у ночі виглядала зовсім іншою. Віктор та Кіра говори про все на світі. Кіру не хвилювала, те що Віктор не багатий, головне він талановитий і Кіра поруч з ним почувала себе дійсно щасливою.

 Вони багато сміялися та жартували, і закохувалися один в одного з кожним словом . Під ранок вони вийшли на набережну і тут Віктор промовив: "Кіра , заплющ очі " 

Кіра здивовано, на нього подивилася, а Віктор спитав:"Ти довіряєш мені?" 
Чоловіку, якого я знаю лише кілька годин "Звісно довіряю" відповіла Кіра та заплющила очі.  Віктор повів Кіру до пішохідного мосту і вже як раз починався світанок і сходило сонце " Тепер розплющ очі"  попросив Віктор . Кіра відкрила очі, і побачила красивий світанок, що сходив над містом , кожен сонячний промінчик обіймав місто, від краси у Кіри перехопило дихання, вона ще ніколи не бачила своє місто таким красивим! 
Поруч вона відчула дихання Віктора, вона обережно повернулася та поцілувала його, Віктор ніжно відповів на поцілунок Кіри, а потім вже впевненіше обійняв її та страсно продовжив цілувати 

Ранішнє сонце заслоняло небо, розпускаючи свої світлі промені на мальовничому вуличному краєвиді. Кіра відчувала, що час летить невпинно, перетворюючи хвилини на години, а ранок на день. Незважаючи на своє бажання не покидати Віктора ні на мить, вона вирішила, що трохи відпочинку і розмови з подругою не зашкодять.

Віра, сидячи на лавці поруч із своїм будинком, захоплено поглинала сторінки книги, відпускаючи світовій шум у своїй уяві. Коли вона помітила Кіру та Віктора, вона підняла погляд і посміхнулася, підійшовши до них ближче.

"Віра, дозволь познайомитися, це Віктор," сказала Кіра з легкою усмішкою. "Віктор, а ось це моя найкраща подруга, Віра."

"Ти, мабуть, той самий художник, так?" відповіла Віра, не припиняючи свого усмішки. "Завжди приємно зустріти талановитих людей. Ну що ж, Кіра, пішли, ти не ляжеш спати, поки мені все не розкажеш" 

Віра обняла Кіру і вони разом зайшли в дім, залишаючи Віктора біля воріт будинку.