Глава 4

Під пеленою нічного марева, коли тільки вітер сповістив про наближення ранку, Кіра раптово прокинулася від кошмарного сновидіння. Перші миті нервового пробудження заповнилися заплутаними враженнями, і тільки після кількох хвилин вона змогла збагнути, що все навколо несе у собі відбиток її реальності.

Серце її билося так швидко, що кожен удар здавався їй гучним дзвінком відчаю. Вона опинилася у своїй кімнаті, з приглушеним світлом місяця, яке ледь проникало крізь штори. Кіра вдихнула глибоко, намагаючись заспокоїти пульсуючі думки, що вибухали у її голові.

У її кошмарі вона була обвита в білу сукню, яка линула на ній мов пелюстки після весняного дощу. Та раптово спокусили її кайдани на руках, змушуючи відчувати себе в'язнем у власному житті. Коли Кіра опустила погляд на свої руки, серце замерло від жаху, а крик затримався на її губах, не знаходячи виходу.

"Це був лише сон," - намагалася втішити себе Кіра, відштовхуючи від себе зловісні образи, що ще досі тривожили її душу.

Повільно, крок за кроком, вона піднялася зі свого спокійного ліжка, на якому кожен вечір вона збирається у свої мрії та надії. Напруженість минала з кожним кроком, але сліди кошмару залишали свій слід у її серці.

Крокуючи кімнатою, вона дійшла до столу, на якому стояв кувшин з водою, яка обіцяла принести хоча б хвилинний спокій у цій хаосі почуттів і емоцій.

Ранок осяяний сонцем, що ласкаво зігрівав кожен куточок кімнати, відкривав новий день для Кіри. Навіть перед сніданком вона встигла збирати свої думки, занурена в затишну атмосферу родинного обіднього столу. Мати, Євгенія, і батько, Орест, сиділи поруч, обмінюючись теплими посмішками та розмовою про плани на день.

А в коридорі, наче чекаючи свого великого виходу на сцену, спокійно лежала сумка, сповнена елегантних вечірніх суконь, косметики та туфель на високих підборах. Кожен предмет у сумці мовчки зберігав свої обіцянки та таємниці її власниці.

Хоча Кіра звикла бути самостійною та незалежною, сьогодні вона не мала бажання піддаватися суперечці. Хоч і не робила вид, ніби ідеальна донька, проте її взаємини з матір'ю сьогодні були заповнені майже повною згодою, яка вражала навіть її саму.

Кіра вийшла зі свого вишуканого дому, де кожен куточок був пронизаний багатством та вишуканістю. Побажавши батькам гарного дня, вона крокувала до машини, де вже з нетерпінням її чекав водій.

Під час поїздки до університету, між клубком важливих думок, вона зіткнулася з необхідністю скласти плани на день. Вирішивши віддати перевагу бурхливій студентській вечірці, Кіра звернулася до водія: "Не чекай мене після занять. Я сьогодні залишуся у Віри".

"Твої батьки знають про це?" - вразливо спитав водій, зберігаючи свою професійну обізнаність.

"Звісно," - з впевненістю відповіла Кіра, зберігаючи впевнений тон у своєму голосі. Далі вона вибігла з машини та рушила до воріт університету, залишаючи за собою спекуляції та таємничість.

Дійшовши до університету, Кіра раптово зупинилася, вразившись, коли побачила своє власне портрет на студентській афіші. Її серце вразив момент, коли вона побачила, як майстерно Віктор передав її образ. Сльози несподівано з'явилися на її очах, адже він зумів зафіксувати не лише її зовнішню красу, а й внутрішню сутність.

Зі слізними очима Кіра відчула невидимий підхід Віктора, який подивився їй в очі і спокійно запитав: "Ти прийдеш сьогодні на вечірку?"

На її відповідь, приголомшена і вражена, Кіра миттєво відповіла: "Так, прийду."

У цей момент Кіра відчула, що її світ перевернувся, і їй було цілком зрозуміло, що її життя вже не буде таким самим.

Віра поспішала до аудиторії, збуджена подією з зображенням Кіри на головній афіші університету. Вона була настільки шокована, але вирішила звернутися безпосередньо до Кіри.

"Кіра, я чогось не знаю? Твій портрет на головній афіші університету! Що у тебе з тим художником?" - запитала Віра, здивовано.

"Я навіть не знаю, хто він," - відповіла Кіра з плечей, але додала: "Але обов'язково дізнаюся. А сьогодні на вечірці мені треба виглядати краще за краще."

"Ти вже королева! Але, але  я бачу блиск в твоїх очах. Після пар підемо до мене, і зробимо з тебе справжню королеву балу," пообіцяла Віра, розсміюючись. Обидві подруги реготалися, але Кіра все думала про цього художника, його сміливу посмішку та відкриті очі.