Глава 3

Кіра йшла по коридору університету та несла  каву собі та своїй подрузі Вірі, несподівано для неї її коридорну подорож перервав неприємний епізод. Намагаючись бережно маневрувати між студентами, що мчали біля неї, вона відчула, як її  шлях припинився. Невідома сила відкинула її вперед, а з рук випавший стакан кави обліпив бездоганний вираз негідника, який несправедливо перешкодив їй.

"Дивись куди йдеш, козел!" голосно вигукнула Кіра, відчуваючи гнів у кожному слові.

"Що? Ти сама не дивилася куди йшла!" образливо відповів Віктор, поглянувши на свою сорочку, повністю забруднену кавою.

"Замість того, щоб вибачитися, ти мене ще звинувачуєш! Ну й справді, козел!" відповіла Кіра і вирушила до аудиторії, де на неї вже чекала її подруга Віра.

Тим часом Віктор залишився стояти посеред холу, розгублено дивлячись на дівчину, яка відходила. Зрозумівши, що та дівчина була дуже красивою, йому стало шкода, що вони почали свій знайомство з такого неприємного епізоду.

Віктор зайшов до аудиторії і здивувався, побачивши цю дівчину знову, яка сиділа поруч з іншою дівчиною, тихенькою та з чорним волоссям, напевно, її подругою. 

"Ні, ну це не можливо," пронеслась думка у його голові.Тут Кіра промовила до своєї подруги: "Можеш подякувати цьому козлу, це ти через нього залишилася без кави!" 

Віктор подивився на неї і сказав: "Вибач." 

На що Кіра відповіла: "Мені твої вибачення не потрібні, йди геть."

Проте Віктор не вийшов з аудиторії, а пішов у її кінець та сів, почавши малювати плакат для студентської вечірки. Цей крок він зробив, сподіваючись врегулювати свої стосунки з Кірою, а можливо, й знайти спосіб виправити свою помилку.

Попри те, що Кіра не звертала на Віктора уваги, він не втрачав надії. Він слухав їхні розмови, дізнався їх імена і все більше захоплювався Кірою. Її ім'я красиво лунало в його голові, і він не міг відірвати від неї погляд.

Віктору дуже хотілося привернути увагу Кіри. У його голові вже склався план, як це зробити. Хоча він вчував себе нерішучим, він вирішив не здаватися і діяти. 

Після того, як Віра та Кіра закінчили свою роботу, Кіра звернулася до Віктора з проханням доробити все так, щоб не було соромно. Віктор лише посміхнувся їй у відповідь, і йому здалося, що погляд Кіри став трохи теплішим, але це можливо було лише вигадкою.

Коли Кіра й Віра пішли з аудиторії, Віктор продовжив свою роботу. Він вирішив намалювати великий плакат для студентської вечірки, а посередині вирішив зобразити Кіру у красивій вечірній сукні. Він детально передавав її вигляд: красиву фігуру, ніжне обличчя, сіро-зелені очі, що випромінювали рішучість і глибину. Її волосся нагадувало морські хвилі, а образ впевненості та краси перетворював її на справжню королеву. Для Віктора вона стала невимовним джерелом натхнення.

Він малював плакат по ночах протягом цілого тижня, бажаючи лише закінчити його до п'ятниці, щоб вражати Кіру своїм творінням.

У четвер ввечері Віктор вже закінчував малювати афішу про студентську вечірку, на якій зобразив Кіру. Його долоні тремтіли від напруження, а серце б'ється так, наче хоче вибратися з грудей. Він дуже нервував, чи сподобається це Кірі, чи вона лише усміхнеться з нього, а може й взагалі порве афішу на шматки. Це в її дусі, бо характер у неї вогонь, але може саме тому вона і сподобалася Віктору.

Тут до кімнати гуртожитку зайшов Георгій , сусід Віктора. Він зайшов із пляшкою пива, судячи по настрою, сьогоднішній вечір пройшов у нього весело. Григорій привітав Віктора: "Здорово, а ти все малюєш?" Його голос звучав, наче дзвони весняного ранку.

Григорій почав пильно розглядати афішу: "А ти я дивлюся теж попався на гачок Кіри Злотової?" Григорій усміхнувся. 

Віктор здивувався і запитав: "Ти її знаєш?", на що Георгій відповів: "А хто ж її не знає, найгарніша та найбагатша студентка в усьому універі! Її батько має власне видавництво, і не одне! А з ректором вони великі друзі, разом і на охоту і на рибалку їздять. У них мільйони, Віктор! Мільйони!"

Григорій продовжив: "Краще, забудь її, вона не для тебе."

Віктор задумливо дивився на свою афішу, а на нього дивилися сіро-зелені очі Кіри Злотової. 

Під тихим світлом місяця, коли ніч вже закутала усе навколо в темряву, Григорій занурився у світ сну, де час згортається в спокійні хвилі сновидінь. Тим часом Віктор, сидячи в кімнаті, поглиблювався в міркування про Кіру. Він перебирав у своїй уяві кожен момент, коли її  очі зустріли його погляд. Він відчував безмежну пропасті між своїм життям і життям, яке вона вела. Як можна бути разом, коли їхні світи так різні?

Проте серце Віктора заповнювало бажання спробувати, хоча б на мить, відчути близькість Кіри. Він вирішився на крок, що здавався відважним і безглуздим одночасно - спробувати привернути увагу Кіри Злотової, найбагатшої та найкрасивішої студентки університету. Його рішучість міцніла під час цієї ночі, наповненої таємницями та надією.